Ґендлюють «місцями в раю»

Будь-яке віровчення зрештою призводить до розплати. Найчастіше готівкою. Під різними теологічними обґрунтуваннями. Хоча, як відомо, квитки до раю не продаються, і місце собі там купити не можна, хоч би що там казали священики численних конфесій та деномінацій. А поготів ті, котрі видають себе за пасторів і навіть «посланців Божих».

Нині до церкви без грошей годі й ходити. У православних і католицьких всі обряди-ритуали (хрещення, вінчання, панахида, молебні «за здравіє» тощо) – платні. А ще треба прихопити кілька гривень на свічки, пожертви, придбання амулетної атрибутики (приміром, того ж таки натільного хрестика), знову ж таки мати прохачам-жебракам «на подаяніє», бо не почуватимешся комфортно як людина, котра догодила Господові: «Милостиню подавайте» (Євангеліє від Луки, розд.12, текст 33). Хоча Він водночас, на жаль, застеріг: «Убогих матимете завжди» (Матвія, 26:11).

Чимало протестантських християнських конфесій визнали юдейську десятину, і віднині їх відданці змушені  здавати в церковні громади десяту частину свого сукупного доходу. Мусульманам же належить відраховувати закят (2,5% прибутку). Буддисти зобов’язані утримувати монахів. А всі разом рядові віруючі – священнослужителів, котрі, ніде правди діти, грошовими пожертвами розпоряджаються фактично на власний розсуд. Причому не без вигоди для себе.

Приміром, засновник і беззмінний керівник Церкви об’єднання, «преподобний» Сан Мьян Мун, чиї незареєстровані громади діють і в Україні, «контролює» кілька десятків мільярдів доларів США, володіє фешенебельним готелем «Нью-Йорк» в однойменному мегаполісі, величезними землями з нерухомістю у графстві Вестчестер, впливовою газетно-журнальною корпорацією «Вашинґтон Таймс», навчальним центром «Свідомість Едема» (680 акрів поблизу Сан-Франціско) і багато чим ще в десятках інших країн. Лише від організованого жебрацтва «названих дітей Муна» на його рахунки щороку прибуває до $75 млн.
Ще одна «неквола» релігійна структура має назву «Саєнтологія» (від англ. Science – наука) і, по суті, є прибутковим бізнесом із видурювання грошей у легковірних. До сект її не зарахуєш, бо налічує мільйони послідовників у понад 120 кра-їнах. А втім, законодавство, наприклад, Німеччини не визнає «саєнтологію» релігією саме через її шарлатанство заради зиску, і там вона однозначно заборонена, як у нас відколись «Біле братство». Годі доводити комерційний характер цієї псевдорелігії з її «Діанетикою» Хоббарта замість Біблії, коли в її центрах, групах, клініках за будь-який ритуал-процедуру встановлено таксу. Так, для досягнення стану «кліа» (англ. Clear – чистий) належить викласти $50 тис. Статок же нинішнього верховного лідера «преподобного отця» Ебера Енцша обчислюється навіть не мільйонами «зелених». Адже послуги задля досягнення «зовнішньої та внутрішньої гармонії» мають можливість оплачувати лише заможні клієнти: серед відомих називають імена Тома Круза, Ніколь Кідман, Джона Траволти, Шарон Стоун. Середнього ж статку послідовники змушені влазити в борги, нерідко втрачаючи останнє майно, не в змозі подолати залежність від «науки».

«Скарби на Землі»

Хоч би там як, а  дедалі помітнішим стає матеріальне процвітання менеджменту ортодоксальних і традиційних для України протестантських конфесій. Не називатимемо їх тут, аби не дратувати сповідників запропонованих ними віровчень.

Ясна річ, ніхто не наполягає, щоб священнослужитель харчувався манною небесною, їздив до місця служби на велосипеді або навіть ходив пішки, а ночував на вокзалі. Проте водночас неприпустимо, щоб він потопав у розкошах за рахунок віруючих, відпускаючи їм за плату будь-які гріхи і за винагороду здійснюючи ритуали, обряди, таїнства. Недарма для профілактики таких крайнощів, приміром, у буддизмі і мало не в усіх 140 католицьких орденах служитель Бога дає обітницю бідності, тим самим стверджуючи пріоритет особистої безкорисливості й сумлінного служіння саме Богові та людям. А то ж зазвичай виходить: настоятель якоїсь дерев’яної, по-сільському бідної церковки до неї від власної фешенебельної вілли їздить на розкішній іномарці. Якраз усупереч завіту Ісуса Христа: «Не збирайте собі багатства на Землі» (Матвія, 6:19).

«Побудуйте нам храм!»

Приблизно отак чимало керівників релігійних громад звертаються до їхніх заможних членів, передусім до тих, хто бажає позбутися гріхів, набутих під час нагромадження «первинного капіталу», а заразом і місце  прикупити для себе в раю. Дехто погоджується, не відаючи, що «Всевишній не в рукотворних храмах живе» (Діяння апостолів, 7:48 та 17:24), а в Царство Небесне за пожертву не потрапляють (див. Послання апостола Павла до ефесян, 2:8-9). Незважаючи на це, активне храмобудівництво, навіть бюджетним коштом, триває. Особливо багато нових культових споруд у столиці (близько 70 уже діють, завершується будівництво двадцятьох,  генеральним архітектурним планом передбачено зведення ще не менш як сотні). Ось чому більшість із них порожніє, перетворюючись на такі собі церковні павільйони і нові робочі місця для священиків, яким бракує парафіян. І молитви з таких храмів, як бачимо, на Небесах не приймають, адже катастрофи, соціальні катаклізми трапляються дедалі частіше, а політично-економічна криза все ніяк не завершиться.

Псевдопастор пасе… лохів

Нерідко кілька кмітливих, начитаних хлопців організують свою «церкву» (адже за Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» реєстрація необов’язкова!). З цією метою, скажімо, раз на тиждень беруть в оренду якесь містке приміщення для богослужіння-відправи, а на вулицях активно роздають листівки із закликами відвідати нову «помісну церкву», назву якій дають на кшталт: «Братство Христове», «Обитель Духа Святого» або навіть просто «Церква Ісуса». Після проведення кількох зібрань (радше сказати б, сеансів) безбідно живуть на пожертви новоствореної громади, куди залучають бажаючих зав’язати дружбу з Господом завдяки посередництву новоявлених пасторів-самозванців. Тексти своїх проповідей вони запозичують, наприклад, з журналів, іншої літератури Свідків Ієгови, адвентистів сьомого дня, баптистів, п’ятдесятників, а порядок богослужіння будують на зразок того, що побачать і почують у справжній, здебільшого протестантській церкві.

Ще один різновид релігійного шахрайства – збирання пожертв буцімто на будівництво храму. Не так давно за цим заняттям правоохоронці «накрили» групу київських студентів у нібито чернечому одязі та з іконками в руках. Автор же цих рядків допіру зіткнувся у вагоні метро з жіночкою, скромно вдягненою в чорне. Правда, була вона зранку добряче напідпитку і прохала на зведення «Спасо-Богородичної» церкви, навіть самої назви якої за всіма канонами не може бути.

І наостанок – одне слушне побажання відомого сучасного теолога, православного диякона Андрія Кураєва: «Входячи до храму, треба знімати капелюх, а голову лишати на плечах».