Олігофрен у сценарії кривосуддя

Справу журналіста Руслана Антоника можуть переглянути. Його звинуватили в убивстві людини, яку він, можливо, ніколи й не бачив. П’ять із тринадцяти присуджених років ув’язнення він уже відсидів.

Надія на зрушення з’явилась у матері журналіста Поліни Антоник після приходу нової влади. «П’ять років ходжу, бігаю, літаю, плачу. Генпрокуратура з мене тільки сміялася», – розповідала пані Поліна. Убого вдягнена тендітна жінка протягом останніх двох тижнів ночувала де доведеться, навіть на тапчані у Спілці письменників. А на поїздку до Києва «скидалися» земляки з Дрогобича, що на Львівщині.

Власне, через злидні й безробіття на малій батьківщині її син і потрапив до Києва. 1998 року влаштувався на Народне телебачення України (НТУ). «Не хотіла відпускати сина. Він був за старшого в сім’ї, бо ще маю двох дівчат-близняток. Навіть заховала Русланового паспорта, коли він вирушив до Києва», – зізналася пані Поліна. Найрезонанснішою із циклу передач Антоника «Воістину відверто» стала «Афера українського масштабу», де він викрив корупцію високопосадовців Федерації профспілок України. Телефонні погрози стали тільки початком відплати за професійну діяльність. «Я гадаю, що сина підставив директор Народного телебачення Кучменко, який потім утік до Ізраїлю», – припускає пані Поліна. Як виявилося, звільнили журналіста з НТУ «заднім числом». Насправді він працював іще понад півроку після дати останнього запису в трудовій книжці. Цей документ матері передала дружина Кучменка через деякий час після розпаду НТУ.

За словами Поліни Антоник, 19 травня 2000 року її синові зателефонував нібито анонімний журналіст і запропонував зустрітися в Маріїнському парку. Там Руслана заарештували правоохоронці за звинуваченням у вбивсті бізнесмена Петра Тичинського, який був ще й  зятем радника екс-президента Кучми Анатолія Гальчинського. Тіло вбитого знайшли біля метро «Арсенальна». За версією слідства, Антоник до Маріїнського парку тікав із місця злочину. Перед тим, як його схопили, Руслан пив каву в гастрономі. В його кишені залишився чек із точним часом покупки. Це мало стати неспростовним алібі, однак ніхто на цей доказ не звернув уваги. Пані Поліна дізналася про синову трагедію тільки через тиждень, та й то з переказаних знайомою теленовин. А побачила Руслана через півроку. Невдовзі після арешту він потрапив до лікарні. Матері журналіста порадили на нього не дивитися. «Його катували і змусили взяти вину на себе, інакше б він із в’язниці взагалі не вийшов», – пояснила пані Поліна.

У лютому 2001 року було створено Дрогобицький громадський комітет захисту Руслана Антоника. «Журналіст став зброєю у з’ясуванні стосунків керівництва телеканалу і профспілок», – вважає Олександр Черненко з Комітету виборців України, який також входить до Дрогобицької організації. Поліна Антоник уже зустрічалася з Президентом Ющенком. Він пообіцяв особисто опікуватися справою. Крім того, документи вже прийняли до Європейського суду з прав людини. Можливо, їх візьмуть до уваги якомога швидше уже хоча б для того, щоб показати світові нову межу абсурду. Справа Антоника ґрунтується на свідченнях особи, яку визнано олігофреном.