Покинута в пісках зурна…
Нещодавно в Будинку кіно відбулася довгожданна прем’єра «Татарського триптиха» Олександра Муратова. Це кінематографічний переспів української класики – творів Михайла Коцюбинського. Та своєрідний експеримент полягав у тому, що герої фільму розмовляють, звісно, рідною мовою. За кадром звучить українська нашого письменника. Відтак, це перша ігрова стрічка кримсько-татарською мовою, що вийшла в Україні.
Олександр Муратов чи не з часів створення телесеріалу «Стара фортеця» тяжіє до екранної інтерпретації літературного слова. Оригінальним є його кінематографічне переосмислення Миколи Хвильового. І ось – Коцюбинський. Забігаючи наперед, скажу: тонку мальовничу пластику слова нашого незрівнянного новеліста режисер разом із оператором Володимиром Бассом відтворив адекватно. Кіномова має, звісно, інші закони. Після «кліпового» мерехтіння кадрів а-ля Голівуд переважної більшості сучасних стрічок неспішний темпоритм кінотриптиха є рідкісною можливістю не тільки спостерегти, як вибудовується кожна картина, і не лише відтворює плин часу столітньої давнини. Це – своєрідна «зупинка миті». Чи прекрасна ця спинена мить?
Отже, основу сценарію складають три короткі твори (нарис, акварель, оповідання – за визначенням самого Коцюбинського): «В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами». Проникнуті живим знанням реалій життя та звичаїв кримських татар, оповідання писалися в Чернігові відповідно 1899, 1902 та 1904 роках. Визначальна наскрізна тема трьох історій – змалювання становища східної жінки. Перед очима – образи тендітних Емене, Фатьме та Мір’єм. Кожна в юності – окраса дому батьків, які поспішають віддати їх заміж, не питаючи згоди. Кожна може тільки мріяти про кохання, навіть лежачи на ложі поряд із «законним чоловіком». Про кохання до іншого. А відвага піти за тим, кого вподобало серце, зазвичай закінчується трагічно для обох закоханих. До болю знайома тема раз і навіки заведеного патріархального ладу. Коцюбинський зачепив чутливі струни – і це на тлі неймовірно красивої природи та національно-просвітницьких ідей, які саме тоді вже почали брунькувати серед кримсько-татарської інтелігенції.
Звісно, карколомної інтриги чи кривавих битв (утім, без крові таки не обійшлося) тут і не передбачалося – ні за сюжетом, ні за стилістикою. Натомість маємо розкіш спостерігати в автентичному виконанні прадавні звичаї цього унікального народу. Навіть – вражаючу «психоделічну» сцену вигнання нечистого духу з «меджіна», одержимого ним.
Добрий той фільм, після якого опановують роздуми. Наскільки змінився світ у ставленні до жінки через якесь століття потому? Коцюбинський, виявляється, був чи не феміністом...
...А в пам’яті – кадр: ніжна зурна, яка щойно співала в руках, лежить покинута в пісках. І на морській хвилі ось-ось поєднаються тіла закоханих. Мертвих – бо посміли на протест любові.