Автограф на Рейхстазі

Полковник у відставці Михайло Олександрович Подуст нині мешкає в Києві. Авторові цих рядків він розповів про завершальну битву Вітчизняної війни,  про зустрічі з відомими воєначальниками Іваном Баграмяном, Костянтином Рокосовським, Андрієм Гречком, Іваном Якубовським, Василем Чуйковим та іншими, про листування з Євгеном Долматовським, що присвятив Михайлові Олександровичу та його родині нарис у своїй книзі. У 2003 році видав книгу і сам Подуст. Називається вона «Своими глазами». У ній офіцер-фронтовик – з першого до останнього дня війни – розповідає про свій і своїх бойових побратимів нелегкий шлях від західних кордонів країни до Волги і про визвольний похід на захід. Скільки разів за цей час дивився український хлопець смерті у вічі…

Одного разу танк Т-34, в якому Михайло перебував із командиром танкового батальйону, підбили. Наступним снарядом фашисти мали підпалити цю машину з повним боєзапасом на борту. Вирішили евакуюватися, одначе зробити це через верхній люк було неможливо – фашисти знищили б їх зі стрілецької зброї. Покинули танк через нижній люк, відповзли метрів на 20, тож коли другий снаряд влучив у «тридцятьчетвірку», пролунав вибух. Але всі залишилися живими.

«1418 днів і ночей не було ані години, ані хвилини спокою, – пише у своїй книзі Михайло Подуст, – тільки вибухи снарядів і бомб, стрільба кулеметів, полювання снайперів за тобою. Все це треба було витримати».

Витримали. І на Рейхстазі розписалися.