Двобій із вогнем
На факультет журналістики Київського державного університету я вступив після строкової служби на кордоні. Отримав диплом. А потім мене, вже лейтенанта запасу, призвали на військову службу знову. Призначили заступником начальника прикордонної застави «Рибаківка» (Миколаївська область) з політичної частини. На ділянці підрозділу було чимало баз відпочинку, серед них і Кіровоградського заводу «Червона Зірка».
Одного разу, а було це влітку 1975 року, до нас завітав директор цієї бази і повідомив:
– Завтра до нас приїжджає відпочивати Григорій Олександрович Куроп’ятников, Герой Радянського Союзу. Мабуть, ви чули про нього, адже це моряк-прикордонник.
– Звичайно, – відповів начальник застави Микола Яковенко. – То ж ми запросимо його на заставу, аби він виступив перед особовим складом.
Наступного дня ми привезли Григорія Олександровича на заставу. Тут спочатку оглянули фотостенд «Герої-прикордонники». З одного із знімків на нас дивився молодий чорнявий моряк із живими розумними очима.
– Роки нас не прикрашають, – зауважив ветеран. – Бачите, розповнів, облисів. Утім, чого я скаржуся. Давайте, збирайте хлопців, згадаємо війну.
...Форму моряка-прикордонника уродженець Кіровоградщини Григорій Куроп’ятников одягнув 1939 року – тільки-но виповнилося йому дев’ятнадцять. Вивчився на мінера, потрапив на малий корабель, який матроси називали «морським мисливцем». За два роки почалася війна. Застала вона Григорія на Дунаї, в Килії, де базувався його корабель. Про перші бої в цій місцевості розповів В.Синенко в книзі «Операція Веке». Моряки тримали тут оборону до 19 липня, а потім пішли Дунаєм у бік Чорного моря. Закінчилося пальне. Командування надіслало на «Велику землю» телеграму: «Дайте пальне, моряки-прикордонники можуть ще битися». Незабаром у спеціальних мішках із літаків скинули бензин, і прикордонні кораблі з боями дісталися Одеси, де з’єдналися із бригадами Чорноморського флоту.
Тоді з іншими матросами бойове хрещення пройшов і Григорій Куроп’ятников. А новою сторінкою його бойової біо-графії став супровід плавзасобів між Севастополем і Одесою, участь у десантуванні морської піхоти. А коли наші війська залишили Одесу, прикордонники підірвали Воронцовський маяк і пішли в Севастополь. Потім були Керч, Новоросійськ.
25 березня 1943 року війська, що захищали Новоросійськ, попросили доставити їм озброєння і боєприпаси. Малим прикордонним кораблям наказали охороняти транспорт. Вийшли із Туапсе о 23.00. У районі Геленджика з’явилися два німецькі торпедні катери. Григорій Олександрович розповів:
– У транспорта швид-кість дев’ять вузлів (вузол – морська миля (1852 м) на годину, тобто швідкисть приблизно дорівнює 16,5 км/год – ред.). Потопити його неважко. Але ми мусимо захистити корабель. Тож кружляємо повз нього. Фашисти очікують. Сигнальник Василь Глобін помітив ворожі бомбардувальники, що заходили у піке. Навколо кораблів почали вибухати бомби.
Григорій Куроп’ятников, який згідно із бойовим розрахунком виконував обов’язки кулеметника, кинувся до зенітної установки і повів вогонь. Серед бою воїн побачив, як упав на кормову палубу військово-морський прапор. Матрос Василь Потапов під кулями і осколками швиденько поліз на щоглу і підняв святиню над кораблем.
Уже пізніше, після війни, Потапов, що жив тоді у Дніпропетровську, розповідав Куроп’ятникову:
– Я тієї миті не думав про нагороду… Думав тільки про те, що гітлерівці ніколи не побачать прапор нашого корабля на палубі…
Бій тривав. Куроп’ятников раптом відчув, як гострий біль різонув його ліву руку. Повернув голову – руки не було по лікоть. Але те, що він побачив наступної миті, було ще жахливішим: на борту горіли димові шашки. Поряд із ними – глибинні бомби. Ще хвилина – вони вибухнуть і корабель злетить у повітря.
Куроп’ятников підбіг до шашок. Нестерпно пекло обличчя. Григорій прикрив очі рукою. Ставши на коліна, моряк почав зубами перегризати мотузки, якими були закріплені шашки. І коли вони виві-льнилися, став скидати їх за борт.
Скільки часу тривав двобій з вогнем, важко сказати. Але кожна секунда була подвигом… Тож невипадково Григорію Олександровичу Куроп’ятникову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
… Подальшу долю звитяжця однозначною не назвеш. Його, що мав за плечима лише семирічку, обирають головою Кіровоградської обласної Ради і головою Кіровоградського облвиконкому. Але минали роки, на чиновні щаблі піднімалися освіченіші за Куроп’ятникова люди. І його весь час … переводили на нову, менш відповідальну роботу. І опинився він нарешті на посаді диспетчера заводу.
До честі Григорія Олександровича, він не став заглядати у чарку, працював так, як і належить героєві-фронтовику. Ось що розповідав тоді ж, у 75-му, один з його товаришів по праці:
– Куроп’ятников – невгомонний у ділі. Бува, прийде вночі вагон для заводу – розшукає людей, треба – підніме з ліжок, але не допустить ані хвилини простою…
Чимало років сплинуло з того часу, як пішов з життя Григорій Олександрович – людина-легенда. Втім, життя його продовжується у справах екіпажу прикордонного сторожового корабля «Григорій Куроп’ятников», що охороняє рубежі нашої держави на Чорному морі.