По літературу – до корчми
Вишукану літературну страву від високої кухні львівського видавництва «Кальварія» – двотомник «Ґарґантюа й Пантаґрюель» Франсуа Рабле – презентували на недавній прес-конференції в УНІАНі художник Михайло Александров, директор видавництва Анетта Антоненко (відшукала зображення особистої печатки метра Рабле) і його головний редактор Петро Мацкевич (склав анаграму імені Франсуа Рабле).
Анатоль Перепадя, котрий вперше переклав зі старофранцузької повне видання роману, добирався до міста Шінон, де жив Рабле, через увесь південь Франції на велосипеді й з тамтешнього музею привіз портрети письменника. Що вже говорити про майстрів з утаємниченої друкарні в невеличкому селі під Львовом… Тільки вони змогли впоратись із матеріалами і приручити норовливу шовкографію, на якій не тримаються ні друк, ні тиснення. Їхня ручна робота філігранна.
Автор післямови до роману Вадим Скуратівський назвав на прес-конференції Анатоля Перепадю генієм українського перекладу. Але журналісти того дня не могли в цьому переконатися, бо хоча б дві сторінки цього перекладу до прес-релізу ніхто не додав. П’ять порцій двотомника, схованих у білих футлярах, немов устриці в мушлях, недоступно розташувалися тільки на «президійному» столі.
Що розповісти читачам про «справді унікальну подію в історії національної культури» (за висловом Вадима Скуратівського), де важливішим чи первиннішим явищем, напевне, є все ж переклад Анатоля Перепаді, а вже потім ексклюзивні верстка й оформлення? Залапувати такий раритет неекономічно – найдешевша ціна двотомника у книгарнях Києва становитиме 220 гривень. А п’ять найперших його власників і власниць на літературному аукціоні в остерії «Пантаґрюель» виклали з гаманців по 450 гривень. Мабуть, далеко не кожен знайомий зі словом «остерія». Зізнаюся у своєму невігластві: мусила зазирнути до словника. Так італійською мовою називається трактир, корчма. Але чому це слово поєднане з героєм французької, а не італійської літератури…
Анатоль Перепадя сподівається, що наступне видання роману Франсуа Рабле «Ґарґантюа і Пантаґрюель» у його перекладі, яке має з’явитися в «Кальварії» 2006 року, «буде теж подарунковим, багатше ілюстрованим, ще розкішнішим і ще дорожчим. І хоч наклад цього видання невеликий, воно дістанеться справжнім гурманам літератури».
Та чи всі справжні українські гурмани літератури – тільки серед відвідувачів столичної остерії «Пантаґрюель» та інших подібних ресторанних закладів з аукціонними цінами на страви й на книги? Чи, може, іноді вони зустрічаються і в тих прошарках нашого суспільства, де кулінарні шедеври творяться на кухні «з нічого» і «з сокири», а перекладацький шедевр Анатоля Перепаді радо б поселили на полицях власних бібліотек і в простішому одязі, не «од кутюр»?
«Кажуть, у нас дорогі книги. У нас книги злочинно дешеві. Хочеться дешевої книжки? Вкладайте свої гроші й продавайте за копійки», – цитую головного редактора видавництва «Кальварія» Петра Мацкевича.
Я з подивом дивлюся на «Декамерон» Джованні Боккаччо в шедевральному перекладі Миколи Лукаша, виданий 1964 року накладом 65000, із ціною 1 крб. 41 коп. за примірник, подарований мені років п’ять тому… Нікого не звинувачую і нікому не дорікаю. Просто констатую.