Їхали до раю, а опинилися в пеклі

За вікном – третє тисячоліття і начебто таке поняття, як рабство аж ніяк не пасує до сьогодення. Про рабів, работоргівлю ми знаємо з підручників історії і звикли до того, що це – в далекому минулому. Якби ж то... Лише минулого року у сіті работорговців потрапило 626 українців. У переважній більшості – це жінки та підлітки, яких експлуатують у секс-індустрії, чоловіки ж частіше опиняються в трудовій неволі. Найбільше сітей для наших співвітчизників розставлено в Туреччині, Росії, Польщі, Македонії, Італії, Ізраїлі, Німеччині. Кабмін із цього приводу 2002 року ухвалив постанову «Про затвердження комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки».

«Зі мною такого не станеться»

Нині за межами України трудиться кілька мільйонів наших співвітчизників. Їх змусили податися в неблизький світ економічні негаразди, а простіше безпросвітні  злидні. І задля того, аби  перетнути кордон, вони шукають можливі й неможливі шляхи: туристичні візи, запрошення далеких родичів чи просто знайомих, а подекуди і зовсім незнайомих людей. Позичають гроші на  оформлення виїзних документів, квитки (а це не одна сотня у.о) і сподіваються за кілька днів опинитися в раю. Власне, більшість здогадується, що в тому раю буде не вельми солодко. Та хіба нашим звикати до труднощів.

Одна молода жінка вирушила на заробітки до Польщі, прихопивши з собою двійко малолітніх діток. Бо приятелька, яка кликала туди на  збирання овочів, запевнила, що за дітьми доглядатимуть. Щаслива мати й гадки не мала, в яке пекло вона потрапить: замість городини її з однією дитиною заставили збирати милостиню, а другу взяли в заручники. Коли жінка протестувала, її починали шантажувати та знущатися.

Інша молодиця, педагог за освітою, їхала на запрошення подружки для роботи у скаутському таборі. Та пообіцяла золоті гори, ще й запевнила, що буде у безпеці, позаяк тим табором керує її брат. Насправді жінка й краєм ока не бачила скаутів – опинилася на підпільному заводі з переробки зіпсованих овочів. Заробітчан там заставляли відкривати банки, переварювати плісняві огірки та гриби і знову закривати їх. Годували тими ж гнилими овочами, тримали за колючим дротом і охороняли з собаками. Вісім місяців видалися для бідолахи вічністю.

– Характерно те, що жодна з них навіть не засумнівалася, що може потрапити в рабство, – зауважує Оксана Горбунова, заступник координатора програми по боротьбі з торгівлею людьми Міжнародної організації з міграції. – Хоча  знали, що все може трапитися, але були упевнені: «Зі мною такого не станеться».  І це тоді, коли 40 відсотків жінок, які потрапили в неволю, мають вищу освіту.

Та все ж переважна більшість (80%) наших заробітчанок потрапляють у сексуальне рабство.

А обіцяли, що митиме посуд у ресторані

Одна справа, коли їдуть цілеспрямовано на такі «заробітки» (знають, на що йдуть), а інше – коли жінка, яка хотіла мити посуд у ресторані, потрапляє в бордель. Такий шок дуже важко здолати. Над нею знущаються і морально, і фізично: б’ють, морять голодом, утримують у сирих підвалах. Досить складно віднайти ланцюжок від фірми, яка запрошувала людину на роботу до борделю. Так все завуальовано, заплутано, що сам Шерлок Холмс розвів би руками.

Батько, який проводжав свою доньку до Єгипту, обійшов з нею усі інстанції. Здавалося б, нічого не було підозрілого, але на місці повернули справу так, що дівчина вимушена була перейти на роботу в іншу фірму (бачте, хазяїна не влаштовував її рівень знання іноземної мови). Іншими словами – продали. І замість перекладача довелося стати повією. Паспорт відібрали, поселили у самотньому будинку на околиці міста, куди двічі на тиждень привозили клієнтів. А щоб не втекла, тримали на ланцюгу.

Такі рабині часто стають алкозалежними, бо без цього так «працювати» неможливо. До того ж їх змушують розкручувати клієнта на випивку (з того хазяїн має дохід). І без наркотиків не обходиться. Хтось мириться з такою долею, хтось божеволіє у тому пеклі або накладає на себе руки. Непоодинокі випадки, коли жінки вистрибували з третього, п’ятого поверхів і ставали каліками на все життя.

Реанімувати душу нелегко

Вирватися з неволі непросто, але багатьом вдається це зробити: розчулила клієнта чи охоронця, місцева поліція робила облаву – і це стало  порятунком для бранок. У кожної – свій шлях додому. Повертаються в рідні стіни у стресовому стані. Душу непокоїть одна думка – що сказати батькам, дітям, чоловікові?
Реанімувати зболену душу непросто. У Києві вже три роки діє спеціальний центр реінтеграції для осіб, які постраждали від такого бізнесу. Тут працюють висококваліфіковані лікарі, психологи. Допомогли вони 736 жінкам, 81% з них – працевлаштовано, 101 – надано допомогу в отриманні житла, поновили документи.

– Нам доводиться повертати їх до життя, – розповідає психолог пані Марія, – адже у них така депресія, від якої один крок до самогубства. Страх, тривогу, безсоння, почуття провини, сорому дуже складно лікувати. Але нам це вдається.

– А ще зважте, що більшість із них повертається з «букетом» різних хвороб, – додає терапевт пані  Наталя. – Це і гінекологічні захворювання, і шлунково-кишкового тракту, неврологічні порушення, астма, алергія – здорових із-поміж них майже немає.

І все ж не може не тішити, що в цьому центрі працюють справжні чарівники, яким удається допомогти потерпілим. Працівники повертають жінкам радість до життя, віру, надію і любов. Дівчата  виходять заміж, народжують дітей, жінки знаходять порозуміння в сім’ях. Про це вони пишуть у листах до своїх рятівниць. А коли бувають у Києві, то й у гості заходять. Дуже рідко хто наважується вдруге їхати за примарним щастям у далекий світ. Хоча є випадки, коли і вдруге опиняються в пеклі. Від неволі ніхто не застрахований.