Забезпеч себе пенсією
Рано чи пізно кожен пересічний українець має йти на заслужений відпочинок – на пенсію. Хтось чекає цього моменту з надією по-справжньому зайнятися садом, городом, вихованням онуків та й врешті-решт собою, а комусь і не дуже хочеться сидіти на лавці у парку чи біля тину, плести вовняні шкарпетки для себе й дітей, зачитувати до дірок газети. І мало хто мріє про не здійснені замолоду подорожі, мандрівки у далекі світи. Це ж лишень багаті американці, вийшовши на пенсію, одягають кросівки, шорти, панами – і гайда відкривати для себе Європу, Азію, Африку, Австралію… Вони власноруч забезпечили собі безтурботну старість, вкладаючи гроші у недержавні пенсійні фонди. Бо навіть у країнах з високим достатком державні виплати складають 40-50% доходів пенсіонерів. У цьому напрямі віднедавна почали робити перші кроки і ми: з 1 січня 2004 року в Україні запроваджено недержавний варіант пенсійної системи. Новими фінансовими установами, які створюються виключно для пенсійного забезпечення, є недержавні пенсійні фонди (НПФ). Наразі їх зареєстровано 50, а реально працюють вісім.
Ключова роль у становленні такої системи належить підприємцям-роботодавцям, які і створюють корпоративні пенсійні фонди для додаткового пенсійного забезпечення своїх працівників. Яким чином? Відкладають 15 відсотків від заробітку працюючого з тим, щоб через кілька десятків літ той міг сам себе забезпечити гідним споживчим кошиком (більше заробляєш – більше відкладеш).
З 1 січня нинішнього року почала діяти система додаткового стимулювання для підприємств-роботодавців, які сплачують пенсійні внески на користь працівників (по податку на прибуток та нарахуваннях в цільові соціальні фонди). А також для фізичних осіб-учасників НПФ (по податку на доходи фізичних осіб). Загалом це дозволяє підприємству у межах, встановлених податковим законодавством, витрачати на виплату 1 гривні внесків на пенсійне забезпечення працівника лише 0,75 гривні обігових коштів (у той час коли 1 гривня зарплати, виданої на руки, обійдеться підприємству в 1,5 гривні).
Цей «соціальний пакет» ми перейняли у високорозвинених країн. Як наголосив Андрій Рибальченко, директор Департаменту нагляду за недержавними пенсійними фондами, таким чином Україна розраховує залучити в свою економіку чималі інвестиції. На Заході, скажімо, такі фонди чи не найбагатші: із 70 трильйонів доларів світової грошової маси лише 9 відсотків належать банкам, 10 відсотків – страховим та інвесткомпаніям, а 25 відсотків – НПФ. У Туреччині 65% усіх готелів належить корпоративним фондам. Окрім того, фахівці прогнозують, що розвиток корпоративної системи пенсійного забезпечення сприятиме притоку молодих кадрів на виробництво, стимулюватиме підвищення ефективності праці, стримуватиме плинність кадрів.
У той же час підприємство не може змусити працівника платити у НПФ. Він має право також перейти у інший фонд, але треба буде заплатити за послуги. Молоді можуть сподіватися заробити і відкласти на старість чималі кошти, а ось ті, кому вже 50 і більше, мають розраховувати лише на збереження грошей.
Нам гарантують прозорість, відсутність найменших зловживань, можливість слідкувати за своїми грішми. Втішає начебто, але наш пересічний українець, уже не раз ошуканий Ощадбанком СРСР, всілякими трастами на кшталт МММ, все ж насторожено сприймає таку турботу про майбутню старість. А що, коли на фінансовому ринку виникне черговий обвал, інфляція і фонд прогорить? Хто компенсує вкладнику його заощадження? Стовідсоткової гарантії поки що немає.