У війни страшне обличчя – грізне, суворе, безжалісне, жорстоке… Цей синонімічний ряд можна продовжувати, але попри все на такому чорному і непривабливому тлі розквітали найпрекрасніші, дивовижні людські почуття – віра, надія, любов. І ніякі бомби, снаряди, кулі не могли вбити те, що палахкотіло в людському серці. Навіть розстріляне кохання оживало й бентежило душу аж до сивини. Лариса Адамівна Макаренко згадує такі миттєвості своєї юності з трепетом, болем, ніжністю.Гірко заплакала мама, бо...