Трикутні батькові листи

Як цінну сімейну реліквію зберігаю фронтові листи батька, вітальні листівки, які з далеких країв надсилав він, зокрема і з нагоди Великодня. Ті сентементальні сюжетики зарубіжних листівок ми, діти, що пережили жахи київської окупації, сприймали як картинки якогось райського життя.

Німці, розквартирувавшись у нашому будинку, можна сказати, виселили нас із Куренівки. Ми що могли, закопали до кращих часів, інший домашній скарб завантажили на підводу і виїхали до родичів у село. Тільки-но Київ звільнили – ми додому. Пам’ятаю: затопили пічку, напекли картоплі. А я дуже плакала, виявивши в кутку кімнати потоптані ялинкові іграшки. Вранці снували дворами в пошуках чогось їстівного. Знаходили погублені німцями «бімбоми» (льодяники) і з такою насолодою ласували. Ще б пак: для нас, дітей, звичними солодощами були крапельки нектару з квітучої акації. Знали на смак кожну травинку.

Восени 45-го пішла до першого класу 123-ої школи із протигазною сумкою замість портфеля. Перших класів виявилося найбільше – від «а» до «ж». Щодня школярам видавали бублики чи булочку і вітамінку С. Якщо когось не було на уроках, шкільні гостинці однокласники їм заносили додому.

Яким невимовним щастям було повернення з війни батька – Олександра Кузьмича. Тоді йому було 40 років – як зараз моєму синові. Він лікувався в госпіталі на території Польщі, звідти і надсилав нам чудові листівки. Вже його нема серед живих, а листи збереглися. Процитую кілька.

29 лютого 1945 року.

«Здраствуйте, рідні! Хвалити Господа, я живий. Потроху одужую в госпіталі. Призначили мене старшиною палати. Щодня годую тяжкохворих, ношу їх на перев’язку. Погано тільки, що від вас нема жодної звістки, хоча я вже місяць на одному місці.

Ваш папа Шура».

17 квітня 1945 року.

«Христос Воскрес, дорога родино! Три дні, як виписали з госпіталю, хоча рана ще повністю не загоїлася. Зараз при штабі ремонтую машини. Обіцяли посадити за кермо.

Цілую всіх міцно, багато разів. А цю картинку надсилаю доньці Зої на пам’ять.

Ваш Шура».

Цього року свято Перемоги збігається з одним із поминальних днів. То як із вдячністю не пом’янути загиблих на фронтах і померлих від ран ветеранів, як не випити за живих?