Безчинства перевертнів
Відчинивши двері, Надія Олександрівна побачила на порозі двох добре одягнених чоловіків із похмурими обличчями. Серце тривожно забилося, а внутрішній голос підказував – незнайомці принесли погану звістку. Затуманеним поглядом дивилася на міліцейське посвідчення. А потім почула від них те, чого боялася найбільше: «Ваш син злодій і ми прийшли по нього».
Тремтячим голосом покликала Віталика й за мить за сином зачинилися двері. Гадала, що забрали його до відділку. Та якби ж знала, в чиї руки віддала дитину і які тортури та випробування чекають на нього…
Із міліцейським посвідченням у руках
Одного із візитерів 17-річний житомирянин Віталій знав у обличчя. Ще зранку хлопець продав йому мобільний телефон, який знайшов на вулиці. Ніяк не міг збагнути, чому його затримали і навіщо матері набрехали, що нібито вкрав, коли насправді знайшов. Проте тішив себе думкою, що сталася звичайнісінька помилка і через деякий час усе з’ясується.
Покупець мобільника й справді виявився правоохоронцем – лейтенантом міліції. Однак його троє товаришів працювали, так би мовити, по інший бік закону. І везли Віталія не до міліцейського відділку на допит, а на військовий полігон.
– Ще в машині мене почали бити і повідомили, що я «попав» на тисячу гривень, – вже опісля розповів слідчому потерпілий. – Потім усіляко шантажували і залякували, наказували роздягатися й сідати на мурашник. Погрожували, що коли не відкуплюся, – лежатиму в могилі. Аби ще більше залякати, навіть возили на цвинтар і показували, де я лежатиму…
Але хлопець тримався з усіх сил, мужньо зносячи тортури. Він ніяк не міг збагнути, що все це відбувається з ним насправді, перебував, немов у нічному страхітті й подумки звертався до Бога з проханням захистити.
Але лжеміліціонерам цих катувань видалося замало. Вони бачили, що жертва ще «не така, як треба» і грошей платити не збирається. Тоді Святослав, оперуповноважений карного розшуку, запропонував своїм побратимам «запросити» затриманого до свого кабінету. І заручника повезли до відділку. Там над ним жорстоко знущалися всі четверо: кололи тіло розпеченою скріпкою, били палицею й одягали наручники. Бідолашний хлопець був виснажений і вже не мав сил. Тремтячи від страху й пекучого болю, він благав навколішках, аби над ним змилувались і відпустили. Обіцяв, що наступного дня обов’язково принесе гроші й присягався, що нікому нічого не розповість про цю нічну «прогулянку». Перевертні повірили і відпустили заручника, пригрозивши, що коли обдурить, то вони його й під землею знайдуть.
Віталій тікав чимдуж, боючись і на хвильку озирнутися. Сили полишили його, але він все одно біг, забуваючи про біль, що проймав ледь не до кісток. Сховався у знайомого. Додому не пішов, боючись, що своїм виглядом і розповіддю доведе матір до могили. А в неї ж хворе серце. Не можна нервуватися. Віталій попросив, аби товариш зателефонував мамі й повідомив, що з ним усе гаразд.
Свавілля лише починалося
Однак бандитам однієї скривдженої людини виявилося замало. Їм потрібні були гроші та гострі відчуття. Зважаючи на свою безкарність, вони почали шукати потенційних жертв. Затримували переважно неповнолітніх. У одних начебто знаходили в кишенях наркотики, інших звинувачували в крадіжках. І кожного вивозили за місто, били, катували, принижували, а потім усі відвідували «кабінет тортур». Так між собою вони називали робоче місце одного зі своїх «колег». Їхнє свавілля було безмежне, вони навіть не боялися з’являтися в батьків своїх жертв. Спантеличеним людям представлялися працівниками міліції і говорили, що їхні діти причетні до справи з наркотиками й аби не потрапили за ґрати, треба відкупитися певною сумою. До кишень злочинців таки потрапляли гроші, чи то від заляканих юнаків, чи від їхніх друзів, яким телефонували затримані й благали про допомогу…
Через кілька тижнів з дня скоєння першого злочину всіх бандитів затримали. Один із них працював таксистом і на власній машині возив жертв на тортури, а двоє – рідні брати, один з яких і був лейтенантом міліції. Звичайно, жоден своєї провини не визнавав і намагався звинуватити друзів. Однак під час слідства вину кожного було доведено, й наразі останнє слово залишається за судом, який і визначить справедливе покарання.
Як розповів оперуповноважений карного розшуку Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області Віталій Максюта, – вранці Святослав, як завжди, вчасно прийшов на нараду. Мав щасливий і безтурботний вигляд. Здавалося, не було в нього жодних проблем – перспективний офіцер, незаплямована репутація. Проте, як виявилося, все було з точністю до навпаки. Невдовзі до його кабінету завітав полковник міліціі – співробітник УБОЗу. Цей візит усіх спочатку дуже здивував. Та коли стало відомо, що накоїв колега, це їх просто шокувало.
На щастя, завдяки оперативним діям співробітників УБОЗу це злочинне угруповання існувало недовго. Однак і за такий короткий час воно встигло завдати горя багатьом сім’ям. Бандити тримали в страху дитячі душі, травмували ще не сформовану психіку підлітків, і не одну батьківську голову змусили посивіти.
Честь і хвала тим правоохорнцям, які зуміли припинити діяльність цього перевертня ще й в лейтенантських погонах.