Помста богів, або Як подолати свої страхи
Як стверджує народна мудрість – усі хвороби від нервів. За даними наукових досліджень, близько 90 відсотків працездатних українців потерпають від порушень діяльності нервової системи. Це результат перенапруги, у стані якої перебуває більшість із нас постійно. Причому не можна сказати, що недуга захоплює людей неуспішних, а часто-густо якраз навпаки: на прийом до психолога чи психіатра потрапляють цілком успішні працівники банківських структур, підприємці у віці 30 – 40 років.
Звертаються по допомогу не через невдачі, а через незрозумілу тривогу, апатію, нездатність сконцентруватися, хронічну втому тощо. За словами фахівців, це проблема більшою мірою стосується жителів великих міст, де люди змушені інтенсивно працювати, повністю забувши про себе, не враховуючи рівня своїх фізичних і психічних можливостей.
– І тоді організм мститься за таку неувагу до себе, – пояснює Юрій Козлов, заступник директора реабілітаційного центру «Дружня клініка», що діє на базі міської лікарні № 4. – Добре ще, коли поруч людини, яка занедужала, виявиться товариш чи хтось із рідних, які підкажуть, що варто звернутися до фахівця. А буває ж, на жаль, що майже середньовічні уявлення перемагають здоровий глузд. Скажімо, скаржиться людина на депресію, а їй іронічно зауважують: мовляв, яка там депресія, просто працювати не хочеш. Або ж у людини безсоння, та таке, що дуже виснажує. І не може вона собі зарадити нічим. А їй, буває, кажуть «знавці»: от якби ти напрацювався фізично, то й спав би як убитий. А то вдаєш із себе тургенєвську панночку. Насправді проблема значно глибша і складніша, аніж звичайний дискомфорт. Це дисфункція, хвороба. Що раніше це зрозуміє пацієнт, а особливо його близькі, то ефективнішою може бути допомога. Візьмімо такий приклад: цілком успішна в бізнесі жінка – віце-президент великої корпорації, але їй бракує часу на сім’ю, на чоловіка. Як наслідок – розлучення, після якого в неї розвивається психічний розлад, який завершується психозом. Цікаво, що з давніх часів це називають не діагнозом, а помстою богів.
Чому ж так? Адже, здавалося б, жодних передумов для цього не було?
– Це не зовсім так, – продовжує думку свого колеги Андрій Герасименко, лікар-психіатр, старший ординатор Центру психотерапії і медичної психології Київської психоневрологічної лікарні №1. – Залежності бувають різні. Навіть від чогось хорошого. У даному разі, залежність від роботи, від успішності. А механізм недуги один і той же: спочатку людина не може заснути, шукає способу, як розрядитися. Як правило, шукаючи виходу, пробує першу чарку, перший укол. Якщо ця людина фінансово незалежна, то вона скоріше втрапляє у залежність від шкідливих звичок, оскільки може собі дозволити багато що купити. Усе починається із цілком виправданого прагнення розслабитися, розірвати замкнене коло, а завершується деформацією і заміщенням цінностей. Виникає асоціативний зв’язок: напруження – розслаблення. Однак ця релаксація відбувається неприродно, патологічно. Бо хіба ж горілка чи наркотики – це вихід? Ні, звичайно. Це тільки поглиблює кризу і посилює залежність. Людина перебуває в полоні різних фобій, нав’язливого стану, розладів поведінки й руйнування особистості.
– Андрію Івановичу, але тепер на спеціальних сайтах є різні анкети, відповідаючи на запитання яких, можна з’ясувати, чи є насправді проблеми…
– Справді, це можливо. Але проблема в тому, чи здатна певна особа дати правдиві відповіді. Адже, як правило, зізнатися собі у своїх же проблемах дуже тяжко.
– Тоді кого ж слухати, до кого звертатися?
– Якщо відчуваєте, що не здатні справитися зі своїм станом, не варто робити з цього трагедію, треба йти по допомогу до психіатра, психотерапевта, медичного психолога чи нарколога. Щоправда, усвідомлення своїх проблем, як правило, відбувається під впливом оточення. На роботі може виникнути несподіваний вакуум, навіть серед рідних можна почуватися не в своїй тарілці. Щонайперше, – не панікувати, а звернутися до фахівця за консультацією.
– З якими словами ви звертаєтеся до пацієнта, щоб він розкрився, щоб встановити причини його недуги і допомогти?
– До кожної людини – свій підхід. Розмову починаємо з нейтральних тем. Найважливіше, щоб людина перейнялася довір’ям і відверто розповіла про свої відчуття. Скажімо, важливо знати, чи потерпає вона від безсоння, чи псується апетит, чи виникає начебто без причини психологічний дискомфорт, стрибає артеріальний тиск та переслідує невмотивований страх. Це, як правило, класична картина вегетосудинної дистонії. Що парадоксально: якщо цього пацієнта обстежити у звичайній поліклініці, то виявиться, що всі системи організму функціонують нормально. Отут ми стикаємося із складністю встановлення правильного діагнозу.
– Що включає в себе так званий діагностичний цикл?
– Це може бути комп’ютерне тестування. Однак, як правило, для кожного пацієнта розробляється ще й індивідуальна комплексна методика обстеження й лікування. Добираємо медикаментозні схеми, психотерапевтичні методи, рефлексотерапію чи гіпноз. Також індивідуально.
– А за якими ознаками людина може визначити сама, що в неї, скажімо, депресія?
– Симптоми, на перший погляд, досить звичайні: перепади настрою, безпідставне роздратування й тривога, зниження апетиту, головний біль, коливання артеріального тиску, у жінок – порушення менструального циклу, втрата маси тіла. А ми, фахівці, визначаємо, якої природи захворювання – ендогенної (внутрішньої), інволюційно обумовлене (гормонально-вікове) чи психологічно спричинене (через розлучення, проблеми на роботі, з дітьми тощо). І тільки після цього можемо підібрати відповідний метод лікування. Скажімо, якщо в першому випадку здебільшого призначаємо медикаментозну терапію (антидепресанти, вітаміни), при інволюційному походженні депресії – регулятори гормонального балансу, то в разі психогенно спричиненого захворювання переважно вдаємося до психотерапевтичних методик. Як правило, працюємо із подружжям, якщо проблеми в підлітка, – то з його батьками. Дуже важливо збагнути, що подолати кризову ситуацію, гармонізувати стосунки в родині можна тільки прагненням обох сторін. Усміхайтеся, і дістанете успішку у відповідь.
– Що ще важливо для одужання?
– Половина успіху в подоланні недуги – це старання лікаря, але друга половина цілком залежить від бажання, волі, цілеспрямованості пацієнта. Той, хто не йде, нікуди й не приходить, правда ж?
– Чи можете ви порадити, як зберегти здоровою психіку школярів, які часто-густо, навчаючись у престижних гімназіях, насправді перебувають у дискомфортних умовах, не мають задоволення від занять, перенапружуються і врешті потрапляють на прийом до психіатра?
– На жаль, дуже типова ситуація, коли діти не можуть протистояти тискові батьків робити те, чого вони насправді не хочуть: навчатися музики, зубрити математику, відвідувати різні курси тощо. Ми, фахівці, намагаємося навчити батьків грати, так би мовити, на полі дитини. Стосунки будувати за схемою: дорослий – дорослий, максимально враховуючи інтереси дитини. Дитина – це особистість. Для неї важливіший особистий приклад батьків, аніж виховання словом. На жаль, усі про це знають, але вчиняють з точністю до навпаки. Іноді батьки ігнорують усі поради лікарів, а то й навіть забувають про здоровий глузд, коли приводять до нас першокурсника якогось престижного вузу й кажуть: «Лікарю, зробіть так, щоб йому сподобалося там навчатися і він не прогулював занять». Скажіть, чи можливо це? У лікаря виникає запитання: а чи намагалися з’ясувати батьки, чого хоче їхня дитина, чи говорили з нею довірливо, чи намагалися зрозуміти? Але до нас, як правило, звертаються не тоді, коли поведінку нащадка ще можна коригувати, а тоді, коли вже назріло глухе протистояння, а в душі дитини – протест, а то й ненависть. А батьки дивуються: звідки це в нього? Адже він усе мав, ми його ні в чому не обмежували. Бачите, відбулося заміщення цінностей, а дорослі навіть не помітили. Складне завдання у психолога: спочатку заспокоїти дорослих, а потім навчити їх мови, якою б вони розмовляли зі своїми дітьми.