Знайдено «Аті Лан»!
Дослідники іберо-кавказької людності – субраси, яка сивої давнини населяла південну Європу, передню Азію і північ Африки, дійшли б до існування Атлантиди, навіть якби не було знаменитих діалогів Платона і міфів про всесвітній потоп. Важко уявити, що сама собою зникла з лиця землі цивілізація, яка породила крито-мікенську культуру, відкриту на зламі ХІХ і ХХ століть, і яка у другому тисячолітті до Різдва Христового відігравала у світі домінуючу роль.
Мінойці, як їх називають за ім’ям міфічного царя Міноса, були мореплавцями, про що свідчить тематика виявлених у кносському палаці фресок – восьминоги, летючі риби тощо. На Криті панував культ бика, з чим пов’язаний хрестоматійний міф про Мінотавра в Лабіринті. На одній із фресок зображено момент справжньої кориди – кілька юнаків, ризикуючи життям, здійснюють акробатичні стрибки через велетенського бика. Торік у «Вечірці» ми висловлювали припущення щодо етимології слова «Лабіринт». Дехто виводить її з грузинського «лабіро», що означає «бик», «корова».
Але не тільки ця дотична до культу бика суто мінойська назва вказує на належність корінних жителів Криту до іберо-кавказької сім’ї народів. За допомогою грузинської мови ми розтлумачили і згадуваний Платоном загадковий метал атлантів – оріхалк. «Орі» – «два», «халк» – «мідь». Отже, йдеться про «другу мідь», тобто бронзу.
А що означає слово «Атлантида»?
Описуючи початок її історії, Платон згадує, що в бога Посейдона і місцевої жительки Кліто народилося п’ять пар близнят. Посейдон поділив Атлантиду на ДЕСЯТЬ царств. Але ж по-грузинському «десять» – «аті»! Якщо ж припустити, що друга частина слова «Атлантида» – «лан» означає наділ землі, то вся конструкція має цілком прозорий вигляд: «десять земель», «десять царств»! Невже й це випадковий збіг?
Розглянемо ім’я Посейдона – покровителя Атлантиди й атлантів. На мапі Адигеї і Абхазії переважають гідроніми, які починаються на «пс», наприклад, Псоу. Варто нагадати й про іберо-кавказький слід в Україні – річку Псел на Полтавщині. Зважаючи на схильність греків спотворювати чужі слова, припустимо, що первісно був не Посейдон, а Псейдон і означало це ім’я щось пов’язане з водою, водним простором. Що ж до другої частини імені бога морської стихії – «дон» («пан», «володар»), то вона доволі часто зустрічається в іменах титанів і титанід, пов’язаних саме з Критом або з доахейським періодом в Аркадії: Ладон, Єхид(о)на («зміїна володарка»), Аріад(о)на (дочка Міноса) тощо.
Говорячи про іберо-кавказьку природу Атлантиди, важко обминути проблему басків. Мова цього народу, що мешкає по обидва боки Піренеїв, вважається ізольованою. Іншої думки дотримуються деякі дослідники-грузини. Занадто вже багато аналогій між басками з одного боку і грузинами, нахцями (чеченцями), абхазцями та іншими кавказькими народами – з другого. І не тільки щодо мов. Вражає схожість звичаїв, традицій, побуту.
Саме слово «Піренеї» ніби взято з грузинської мови. Його частина «пі» означає «обличчя». Тож уся конструкція може тлумачитись як «обличчям до гір».
Здавалося б, усе зрозуміло. У Середземномор’ї існувала потужна морська держава Атлантида, яка загинула в середині ІІ тисячоліття до Різдва Христового внаслідок безпрецедентного за своєю руйнівною силою виверження вулкану Санторин в Егейському морі. Та є одна обставина, яка, мов черв’ячок, гризе душі ентузіастів-атлантологів. За багатьма ознаками збігається крито-мінойська Атлантида з Платоновою, крім головної. Адже грек чітко зазначає: загиблий острів був розташований на заході, а Крит відносно Греції лежить на півдні і, головне, зовсім близько. Водночас сумнів викликає і розташування Атлантиди в Атлантичному океані. Це вже занадто далеко і суперечить твердженню про часті війни між Атлантидою і Афінами.
І от сенсаційне повідомлення. Провівши аналіз супутникових фотознімків, німецький вчений Райнер Кюне з університету Вупперталя дійшов висновку, що Атлантида, точніше, центральна частина іберо-кавказької імперії з такою назвою, була розташована на півдні Піренейського півострова.
Зазначимо відразу, ідея не нова. Але тепер уже не йдеться про здогадки і чиїсь амбіційні претензії. На знімках Райнер виявив сліди двох великих храмів, описаних Платоном, в оточенні кількох концентричних валів. Тобто планування загиблого міста на болотистій рівнині, що простягається від південного узбережжя Іспанії до Севільї, до подробиць збігається з описами Платона. Горами, про які пише грек, могли бути Сьєрра-Морена і Сьєрра-Невада, що неподалік. Є тут мідь – головний компонент оріхалку. Нема суперечностей і при зіставленні культур стародавніх іберів – автохтонів Іспанії, нащадками яких є згадувані баски, і крито-мінойців. Корида, що практикувалася на Криті до загибелі Атлантиди, існує на Піренеях і зараз. Звертання «дон» і «донна» досі збереглися саме в Іспанії.
Те, що іберо-кавказці – основне населення Атлантиди – такі могутні і численні в давнину, нині існують у маленьких анклавах в індо-європейському або тюркському середовищах, – результат жахливої за своїми масштабами катастрофи – виверження вулкану Санторин, яке супроводжувалося страшним землетрусом і цунамі, порівняно з яким недавнє на півдні Східної Азії може здатися дурничкою. Атлантиду на піренейській рівнині мов корова язиком злизала. Загинула основна частина іберо-кавказців, велика доіндоєвропейська цивілізація припинила своє існування.
За Райнером виходить, що Крит, а також Лівія та Етрурія були лише східними окраїнами Атлантиди. Це не суперечить Платонові. Центр Аті Лану – країни Десяти Земель, що бентежила уми небайдужих протягом трьох тисячоліть, був там, де голив бороди нащадкам стародавніх іберів севільський цирюльник.