Яку зовнішність мав Ісус Христос?
Так називається одна з публікацій, що вміщує «Український церковно-історичний календар 2005», виданий Церковно-історичним науковим товариством (Київ). Читаємо: «Зовнішність Спасителя завжди цікавила отців Церкви – починаючи від її першого пильного історика Євсевія…»
Огляньмо разом «Календар». На початку – «Церковні свята в 2005 році Божому». Вгорі виділено шрифтом: «Світле Христове Воскресіння – Великдень – 1 травня». Дванадесяті рухомі й нерухомі свята. Великі свята. Багатоденні пости, одноденні, загальниці. Церковно-історичний місяцеслов. Це – на щодень, як настольна книга християнина.
«Єва має особливе призначення», – стверджує архієпископ Димитрій (Рудюк). І далі: «Багато святих жон, які отримали на небесах вінець святості, – Раав, Марія Магдалина, Марія Єгипетська – розпочинали життя своє так, як звичайна жінка. Але кожна жінка має намагатися закінчити життя своє так, як вони».
У цьому ж розділі «Світильники невгасимі» – і про князів-страстотерпців (Бориса і Гліба), першого ігумена Печерського (преп. Варлаама), онуку Ярослава Мудрого – святу Франції Едігну Баварську… «Після паломництва до Святої землі Едігна не захотіла повертатися до Франції, де панували лицедійство й інтриги, а вирішила оселитися ближче до простих людей. Утекла з королівського палацу від небажаного нареченого, помандрувала на Схід. Є здогади, прямувала дівчина в Україну, про яку так багато розповідала її мати. Та в Баварії, смертельно втомлену, її підібрали по дорозі селяни… У селищі Пух на високому пагорбі вже стояла стара церковка, а неподалік неї – дуплиста липа, де й спорудила побожна принцеса собі пристановище, в якому прожила 35 років як пустельниця… Жила в пості й бідності. Лікувала людей і худобу, навчала дітей грамоти. «Сліди почитання блаженної Едігни можна знайти не тільки в селищі Пух та церкві біля Мюнхена…», – пише Наталка Третяк.
Певно, відкриття для багатьох – постать Марка Грушевського – чотириюрідного брата першого Президента України Михайла Грушевського, дослідника старожитностей, одного із засновників Української автокефальної православної церкви.
Він, випускник Київської духовної семінарії, був учителем, служив дяком, священиком на Черкащині.
«Завдяки підтримці Михайла Сергійовича побачили світ праці Марка Грушевського «Дитячі забавки та гри усякі» (1904), «Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897-1899» (1909), «З життя селян на Чигиринщині» (1914). Особливе ж місце – його двотомнику, високо поцінованого І.Франком, «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» (1905-1907). 1918 року він переїхав до Києва, 1922-го був висвячений на єпископа. Через чотири роки його обрали членом президії Всеукраїнської православної Церковної ради», – пише історик Микола Кучеренко. Хочеться вірити, що побачить світ багатоілюстроване наукове видання всього вцілілого його доробку – для самопізнання українського народу на стезі духовного відродження. Бо ж унікальна спадщина Марка Грушевського була незаслужено забута.
У цьому ж розділі «Славетні імена» на одному диханні прочитаємо і про ченця-драматурга Емануїла (Козачинського), про проповідника Миколу Терлецького, колишнього ректора Києво-Могилянської академії Тимофія Вербицького, про славетного Миколу Костомарова («Історія Церкви в контексті світських досліджень»)…
У розділі «Карби пам’яті» – про релігійні фольклорні скарби, про світське та церковне в європейській конституції. Тут – і церковний словничок.
Як поводитися в храмі. Ікона як православна святиня. Свічки – полум’я нашої любові. Абетка віруючого. Про все це – у розділі «Храм душі нашої».
Великий піст. Зелений день єднання (Свята Трійця). Біблія про триєдність нашого світу – про це у розділі «Свята».
Упорядник «Календаря» – відомий журналіст Василь Туркевич. Поміж авторів – архієпископ Димитрій (Рудюк), о. Володимир Черпак, професори Дмитро Степовик, Володимир Панченко, також – Зоя Хижняк, Романа Кобальчинська, Ярослав Орос та інші відомі дослідники.