Між добрими людьми-2
Слухаючи Тетяну Володимирівну, чомусь пригадав роман Юрія Збанацького «Між добрими людьми». Воно й не дивно: сюжети схожі. Щоправда, у творі Юрія Оліферовича малолітню доньку з матір’ю розлучило лихоліття війни. Після Перемоги жінка мало не все життя шукала втрачену дитину… У наші ж дні під блакитним і чистим небом од народженої Оксани намагалися спекатися геть усі. Поки кількамісячне маля під ім’ям Даринка не потрапило до теплих і дбайливих рук звичайної двірнички Тетяни, її доброго чоловіка Іларіона та їхніх лагідних синів Віталія й Сашка.
Ошуканий чоловік
…28-річній Олені ледь не в дитинстві довелося зробити перший аборт. Наслідком цього стало безпліддя. Вона надто полюбляла «вільне спілкування» з чоловіками. Просторів України виявилося замало, тому випробовувала себе і за межами рідної держави. Згодом Алісу – так себе називала – депортували з Польщі. У Києві жінка намагалася влаштувати власне майбутнє.
Де вчорашній солдат надибав і як познайомився з Оленою-Алісою – невідомо. Великій рідні Валерія жінка не сподобалася. Радили хлопцеві не одружуватися. Проте останній чинив по-своєму. Мовляв, кохаю і край. Нарешті вони побралися. Невдовзі Олена заявила, що завагітніла. Не відаючи про минуле молодої жінки, звістку, зрозуміло, зустріли з радістю.
Минали місяці. Живіт в Олени «округлювався». Рідня реагувала відповідним чином. Але як потрапив на гачок Валерій – важко збагнути… Він свято вірив у те, що незабаром стане батьком. Не судилося. Напередодні так званих пологів супердосвідчена Аліса затіяла скандал. Нібито образившись на свого судженого, вона подалася до подруги в Куп’янськ. А та невдовзі телефоном повідомила, що в Лєночки стався викидень. В усіх гріхах, зрозуміло, звинуватила Валерія. Не на жарт переляканий хлопець тільки й спромігся попросити, аби про його «злодіяння» нікому не розповідали. Особливо – матері.
Жіночі сумніви
Згодом кохана дружина повернулася до Києва.
– Якщо мрієш зберегти нашу сім’ю, мусимо взяти маля з дитячого будинку, – лише переступивши поріг квартири, заявила досвідчена аферистка Валерію.
Люблячий чоловік одразу ж погодився.
…За кілька днів Валерій, сповнений щастя, зателефонував дядькові з тіткою. У молодому сімействі нарешті поповнення – «народилася» донька. Зраділі Тетяна Володимирівна з Іларіоном Васильовичем зазбиралися провідати «породіллю». Проте молодий батько тут же заперечив. Мовляв, будуть удома, тоді й приїжджайте.
Нарешті дядькові з тіткою повідомили, що молоду матір з донькою виписали з лікарні. Зраділі родичі, як годиться, поїхали провідати, привітати. Тетяна глянула на дитину й здивувалася. Але виду не подала. Лише за святковим столом наважилася пошепки висловити сумніви чоловікові: «Іларіоне, а дівчинка значно старша на вигляд». Око в жінки зірке: своїх двох синів виростила, няньчила племінників, не відмовлялася й від сусідських дітлахів…
«…Постійно тобі щось здається», – черговою фразою відбувся чоловік. Тетяна не образилась. Але сумніви не давали спокою. Хотіла було ще раз поглянути на «новонароджену». Проте Аліса не пустила. Мовляв, не заважайте, нехай спить.
«Куди-небудь діньте!»
Якось Тетяна вирішила завітати в гості до молодих. До кімнати, а там – тиша. Про дівчинку запитала в Люби, матері Валерія. Та відповіла, що всі троє поїхали жити до бабусі Олени. Мовляв, стара няньчить, а батьки працюють.
– І це через кілька тижнів після пологів? – занепокоїлась гостя.
– А що вдієш, коли не вистачає грошей на прожиття, – байдуже відповіла Люба.
На тому жінки й розійшлися. Тримісячну прийомну доньку Олена не любила. Навіть ненавиділа. Додому після «тяжкої» роботи повертатися не поспішала: 74-річна бабуся все зробить сама. А коли приходила, кричала на Даринку. Дівчинка часто хворіла. На лікарняний дружинонька відправляла Валерія. Врешті-решт хлопець не витримав. Попросив тітку взяти до себе доньку, бо Оленина бабуся занедужала. Тетяна погодилась. Підтримав її й Іларіон.
За три тижні нарешті завітав довгоочікуваний племінничок. Привіз речі для Даринки. Доньку забирати наміру не мав. Тільки-но поїхав, Іларіон попросив дружину аби на хвильку присіла. Тетяна саме займалася з Даринкою, а тому особливо не зважила на прохання чоловіка. Мовляв, кажи, що ти хочеш… І тоді глава сім’ї вимовив: «Даша – прийомна донька Валерія й Олени. Своїх дітей у них немає». Тетяна сторопіла…
Невдовзі Валерій знову з’явився на порозі квартири Іларіона й Тетяни. Цього разу привіз документи: відмову біологічної матері од Оксани, свідоцтво про народження Даші… Тетяна розгубилася. Що робити? Валерій, не роздумуючи, одказав тітці: «Діньте її де-небудь!» «Як діти?» – жахнулася та. Жаліслива жінка завжди підгодовувала бомжів, не оминала стороною жодного вуличного кота, собаку. А тут їй пропонують позбутися милої, симпатичної дівчинки, до якої за два місяці прикипіла всім серцем.
– Не бувати цьому! – грізно мовила жінка так званому батьку-невдасі. А той лише знизав плечима й ніяковіючи вийшов з квартири. Олена ж узагалі десь зникла.
«Душогубка»
– Люба, матір Валерія, хворіла на астму, – пригадує Тетяна Володимирівна. – Тому про вчинок сина та Олени одразу їй говорити не наважувалися. Та тягнути не було сенсу. Коли Люба дізналася, що Даринку взяли з дитячого будинку, у неї стався напад.
Даринка й далі залишалася з Тетяною. По ночах дівчинка дуже кричала. Щось її мучило. Іларіон з дружиною вирішили податися до ворожки. Бабу знайшли за сорок кілометрів од Києва. Тільки-но в хату, а ворожка каже: «Ой, доню, душили вашу дитину! Бачу, хотіли позбавити її життя. Та сили в пальцях не вистачило».
Тетяна одразу ж збагнула, чиї пучки виявилися надто слабкими. Жінка ухопила Даринку й подалася до… Оленчиної баби.
– Це Валєрка з Лєнкою кинули мене з дитиною напризволяще, – плакала стара. – Не давали жодної копійки, нічим було годувати дівчинку. Від недоїдання обидві ослабли. Тому вирішила перейти з Даринкою в інший світ. Можливо, він був би прихильнішим до нас.
І вона промовила: «Довга ляля»
З великими потугами Тетяна таки знайшла Олену з Валерієм. На той час вони вже розійшлися. Доля прийомної дочки їх зовсім не хвилювала. Кожен, як то кажуть, плив за своєю течією. Двох дорослих людей фактично силоміць довелося вести до нотаріуса. Там вони офіційно підписали відмову од Даші. За послуги, Тетяна, звісно, платила з власного гаманця: горе-батьки грошей не мали.
Даринка залишилася в сім’ї Тетяни й Іларіона.
– На роботу виходила о третій ранку, – каже жінка, – аби до 7.30 впоратися й повернутися додому. Приходжу, мої хлопці збираються до школи, а дівчинка грається. Як тільки повз неї проходив Віталька, Даринка тягнула до нього рученята: «Довга ляля!» Ну як таке миле боже створіння віддати знову до дитячого будинку? Це ж просто злочин. Тому на сімейній раді вирішили залишити дівчинку в себе.
На роботі поставились із розумінням. Усіляко допомагали, підтримували.
Блага – одні клопоти
Одна річ – прихистити дитину, інша – офіційно оформити опіку над нею. Півтора року жінка оббивала пороги Святошинського райвно.
– Здавалося, у тамтешніх кабінетах над двічі покинутою сиротинкою збиткувалися, – пригадує Тетяна Володимирівна. – Дійшла до Міністерства юстиції. Там розпорядилися оформити опіку над дівчинкою. Районні ж чиновники од народної освіти тиснули, аби удочерила. На це, зрозуміло, не погоджувалася. У нашому суспільстві завжди вистачить злих і підлих, котрі поквапляться розповісти дитині, хто вона мені насправді. Тому, вважаю, нехай знає свою справжню біографію. Так надійніше і спокійніше для всіх.
Схоже, дівчинка народилася під нещасливою зіркою. Бо ж те, що іншим дітям віддавали як належне, Даринчиній мамі – саме так вона називає Тетяну – доводилося відвойовувати в непростих суперечках з чиновниками. Відверто кажучи, вони не жалували сиротинку: ані квиточка на новорічну ялинку, ані подарунка дитині не діставалося. Та й чи могло бути інакше, коли досі у святошинській районній комп’ютерній мережі в даних про Даринку значились лише її ім’я, прізвище та по-батькові. Хоча звіти про витрату мізерних коштів, що їх держава перераховувала на потреби дівчинки, Тетяна подавала справно. Заради справедливості, одного разу допоміг нардеп Володимир Бондаренко. Вислухавши на прийомі жінку, передав дівчинці п’ять плиток шоколаду й джинси.
– Ось так і живемо, – тремтячим голосом каже Тетяна, на очах у жінки виступили сльози. – По телевізору нам розповідають про блага, що їх створюють у державі для сиріт. А в реальному житті все як?
Сьогодні Даринка успішно закінчує перший клас. Вона – загальна улюблениця своєї великої й дружної сім’ї. Олена, кажуть, вийшла заміж. У Валерія – також інша сім’я, народилась донька. Його нібито розшукує міліція, аби врешті-решт примусити сплачувати аліменти Даринці.
Дотично тут присутня й біологічна матір, яка в 31 рік народила дівчинку. Відмову від немовляти мотивувала тим, що не має засобів до існування.
…Шкода, що в наш жорстокий і непевний час не перевидають роман Юрія Збанацького «Між добрими людьми» або принаймні не демонструють однойменний художній фільм. Можливо, тоді зозуль в Україні поменшало б…