До школи – 20 кілометрів пішки

На пряму лінію до клубу Кабміну перший заступник міністра освіти й науки Андрій Гуржій прийшов із керівниками або ж їхніми заступниками всіх департаментів. Майже двогодинну телефонну полеміку розпочала сільська вчителька. Педагог-ветеран Марія Іллівна питала, чому в держбюджеті на цей рік нічого не передбачено на розвиток сільської школи. На її думку, дітей слід зайняти цікавими справами, щоб вони ненакоїли знічев’я дурниць. Андрій Миколайович відповів, що Міносвіти планує створити в селах пункти колективного доступу дітей до системи Інтернет у позаурочний час.

Скориставшись хвилинною перервою, Андрій Гуржій пригадав своє сільське дитинство і зауважив, що для зайнятості дітей непогано було б відновити пришкільні дослідні ділянки, де вирощували зернові, просапні культури, ягоди і фрукти. Ностальгійні спогади урвав телефонний дзвінок із села Кутківці Хмельницької області. Схвильована мама учня тамтешнього аграрно-промислового ліцею повідомила, що за два роки її син, котрий навчається на шофера й електрика, жодного разу не сидів за кермом і не тримав у руках викрутки, бо разом з іншими учнями впродовж весни, літа й осені обробляє 600 гектарів поля директора ліцею. Разом з учителями, котрим за це справно платять. Щойноспечений поміщик загарбав землю, скупивши в селян їхні паї. Батьки вже скаржилися на це неподобство, до горезвісного ліцею приїздила комісія аж із 12 чиновників, а віз і нині там – весняні польові роботи для ліцеїстів у розпалі. Вельми здивований Гуржій спершу навіть не знав, що відповісти, але заступник директора департаменту профтехосвіти В’ячеслав Супрун підтвердив, що конфлікт має місце, пообіцяв виїхати до Кутківців ще з однією комісією. Цікаво, чи змусять директора ліцею відшкодувати державі зарплатню педагогам за час, поки вони обробляли його поле?

Чимало (чи не найбільше) запитань стосувалося законодавчих колізій. Психолог із сільської школи Стрийського району, що на Львівщині, цікавилася, який розумник прописав у законі про освіту, що цілої ставки психолога в сільській школі не може бути, якщо там менш як 300 дітей. Жінка пояснила, що в місті ще можна було б курсувати між двома школами і давати поради щодня 400 чи 500 дітям, але в сільських районах, до того ж у гірських, це неможливо – не вистачить ні часу, ні грошей. Заступник міністра пообіцяв, що Міносвіти подасть парламенту свої пропозиції щодо цього.

Чималу мороку мають і освітяни з Енергодара Запорізької області. Вже звикли одержувати зарплатню в одному надійному й перевіреному банку, а їх чомусь силоміць переводять до іншого. Влада пояснює це результатами тендера, але люди не вірять. Є там іще одна проблема. Начальник управління освіти третій місяць не з’являється на роботі – то хворіє, то у відпустці. З колективом конфліктує. Андрій Миколайович пообіцяв, що найближчим часом усе вирішиться і освітян більше не лихоманитиме. Цікавилися педагоги з Жидачівського професійно-технічного ліцею Львівської області, чому міністр освіти не затверджує рішення про розірвання угоди з його директором. Андрій Миколайович пообіцяв це з’ясувати, зауваживши: все, що стосується людей, треба вирішувати обережно і зважено.

Сільський голова з Харківщини бідкався, що кілька років поспіль дах у школі так тече, що вже й капітальні стіни руйнуються. У громади грошей катма, а всі, до кого він звертався, лише відмахуються від нього, як від надокучливої мухи. «Оце зараз на батьківські збори йти – хоч крізь землю провалися», – зітхнув чоловік. Із села Лісного на Херсонщині вже третій місяць не возять дітей до школи – а вона ж за 20 кілометрів! За те, що батьки дітей скаржаться, місцева влада їм ще й погрожує. Андрій Гуржій пообіцяв, що і дах відремонтують, і міносвітівська програма «Шкільний автобус» запрацює.

Якби пряма лінія тривала цілий день, дзвінки б не припинялися. Вихователі гуртожитку профтехліцею, які працюють з підлітками до 23 години (от кому не позаздриш!) питали, чому їх нема в переліку на пільгову пенсію. Майстри профтехліцеїв – чому стаж їм іде педагогічний, а пільг на комунальні послуги не передбачено. Викладачка Київського професійно-технічного ліцею, родина якої з 9 осіб мешкає у 40-метровій квартирі і 11 років стоїть на черзі на житло, питала, чи колись дочекається кращого життя…