Мова не сукня…

У 80-ті роки минулого століття довелося робити інтерв’ю з науковцем із дуже знаковим прізвищем – Перов. Цілий інститут на Печерську займався вивченням попиту на товари легкої промисловості, зокрема одягу.

Пан Перов розповів, що по всій Україні створено мережу респондентів – кілька тисяч громадян, які репрезентують різні верстви населення, вікові групи, статі тощо, тобто являють собою ніби зріз суспільства. Коли я висловив сумнів, чи може така «модель» відображати дійсний попит на ті чи інші пальта і сукні, мій співрозмовник посміхнувся і слушно завважив, що йдеться про такі дрібнички, наприклад, форму комірця чи довжину рукава, що й суттєва помилка в розрахунках катастрофою явно не загрожує.

Важко сказати, чи користувалися «рецептами» пана Перова і його колег працівники Центру стратегічного планування В.Корнілов, А.Чаленко і Д.Кирюхін, які щойно оприлюднили результати «загальноукраїнського опитування» щодо згоди чи незгоди з державним статусом російської мови в Україні. Опитавши 2039 респондентів – представників різних регіонів, вікових груп, національностей, статей, – вони дійшли висновку, що 58 відсотків українців згодні з тим, що російська мова в Україні повинна мати статус державної.

Зважаючи на наведену ними ж можливу погрішність (2,2 відсотка), чи не занадто голосно і категорично ці шановні соціологи ведуть мову про «БІЛЬШІСТЬ жителів України»? Ніхто не бере під сумнів те, що майже весь Схід і трохи меншою мірою Південь України обома руками за російську мову. Наївно було б чекати тут якихось інших результатів. А от те, що на Заході України проти державного статусу російської мови всього 76 відсотків опитаних – віриться важко, як і в те, що загалом по Україні не згодні поставити свій підпис під смертним вироком рідній мові лише 37 відсотків українців. Так, останнє – не перебільшення. Тільки дуже простодушні люди можуть не розуміти, чим обернеться для української мови закріплення де-юре панівного становища мови сусідньої держави, що де-факто давно має місце.

І останнє. Повернімося до початку нашої публікації. Використовувати респондентську модель для визначення такого важливого питання, як державність мови? Питання, навколо якого вже зараз – і це видно неозброєним оком – ламаються списи й списи далеко не найгірших представників української громадськості? Та ще й робити за результатами цих «досліджень» такі далекосяжні висновки? Панове, та не жартуйте, їй-право! Адже не про фасони міні-спідничок, зрештою, йдеться.