У «Просторі свободи»
Зацікавлено читаю нову книжку-антологію «Простір свободи: Україна на шпальтах паризької «Культури», що побачила світ у київському видавництві «Критика». До неї ввійшли тематично пов’язані з Україною статті, у різний час надруковані на сторінках легендарного польського еміграційного часопису «Культура» (1947 – 2000), що видавався у Парижі.
Варшавська україністка, історик культури Боґуміла Бердиховська дібрала статті українських і польських авторів так, що вони – ніби зріз найважливіших періодів, тем у відносинах між українцями та поляками у ненайкращий для них час, а дати опублікованих текстів (1949-1977) запевняють у некон’юнктурності й щирості позицій авторів тих статей. Подано в перекладі з польської.
Антологію видано в рамках року Польщі в Україні, та інтерес до книжки – не скороминущий і в журналістів, і в есеїстів, і у студентів – загалом читачів-інтелектуалів, особливо ж тих, хто не має прямого доступу до джерел – періодики іноземними мовами.
Цікава особистість – редактор часопису «Культура» Єжи Ґедройць, уродженець Мінська, виходець із полонізованого литовського роду. На його світогляд у роки навчання у Варшавському університеті на правничому факультеті, певно ж, вплинули семінари з історії України, які вів визначний історик Мирон Кордуба. І знайомство згодом, коли працював секретарем у міністерстві сільського господарства, із Станіславом Стемповським – письменником, що походив із теренів сучасної України, колишнім міністром сільського господарства в уряді Української Народної Республіки, близьким приятелем Симона Петлюри. Син пана Станіслава, Єжи Стемповський, після війни стане одним із головних експертів з української тематики часопису «Культура», що його редагуватиме Ґедройць.
Життя звело Єжи Ґедройця із редактором «Діла» і прес-секретарем Українського парламентського представництва в II Речі Посполитій, одним із найвидатніших українських журналістів – Іваном Кедрином-Рудницьким, а також ідеологом українського інтегрального націоналізму, водночас головним редактором одного з найважливіших українських часописів першої половини XX століття, «Літературно-наукового вісника», Дмитром Донцовим, який тоді перебував у еміграції.
То ж за своїм світоглядом Ґедройць був переконаний: значення України для Європи дуже велике. А одним з обов’язків польської еміграції він вважав подолання польсько-українських історичних незгод. Цю лінію Ґедройць веде на сторінках «Культури». До співпраці в часописі залучає українських інтелектуалів-емігрантів. Поміж них – Юрій Шевельов, Іван Багряний, Євген Маланюк, Богдан Осадчук, Борис Левицький…
Часопис «Культура» і особисто Єжи Ґедройць дуже багато зробили, аби українською справою зацікавити інтелектуалів, міжнародні політичні об’єднання. Ґедройць у рядках і між рядками до останніх днів життя (помер 2000 року) переконував читачів: «Без незалежної України немає незалежної Польщі».
Про все це під час презентації розповідали Боґуміла Бердиховська, яка чудово володіє українською мовою, професор Богдан Осадчук, що спеціально приїхав із Берліна.