Той, хто робить актора героєм
Свого часу киянина Олександра Філатова було визнано найкращим каскадером Європи. За 33 роки роботи в кіно відзнявся у більш як трьохстах фільмах, зокрема таких відомих, як «Шостий», «Трест, який лопнув», «Айвенго», «Одіссея капітана Блада», «Труфальдіно із Бергамо» та інших. Виконав понад п’ять тисяч трюків. І хоча останні чотири роки Олександр Філатов працює не як каскадер, а як постановник трюків і продюсер, однак про професію каскадера може розповідати годинами…
Відшмагав актрису нагайкою
– Багато хто мріє про майбутню професію ще з дитинства…
– Мабуть, не про таку. Каскадером я справді став випадково. Ще навчаючись у Ленінградському військово-механічному інституті, захоплювався кінним спортом і навіть виступав за збірну міста на Неві. А наїзників часто запрошували на зйомки у фільмах. Таким чином захопився кінематографом, тим більше, що мені подобалися американські вестерни, мав кумира – французького каскадера Жиль Деламара. Також велике враження на мене справила робота югославських каскадерів у фільмі Бондарчука «Ватерлоо». Ми дивувалися, чому режисери послуговуються «варягами», адже ми можемо краще. І взялися це доводити. І довели.
Професії каскадер у переліку роду занять радянської людини не було. Сприймалося це як захоплення, хобі. Не дивно, що за слово «каскадер» мене хотіли вигнати з комсомолу. Мовляв, мавпування голівудського буржуазного кіно, захоплення Заходом. Часто цензура навіть вирізала з фільмів трюки як прийоми, не притаманні радянському кіно.
Трюкач, кінний трюкач. І лише 1974 року під час роботи над фільмом «Фаворит» уперше вдалося майже підпільно вписати до договору слово «каскадер».
– Дебютний трюк у кіно для вас виявився вдалим?
– Уперше я потрапив на зйомки фільму 1966 року (картина Ігоря Таланкіна «Денні зірки», яка довго пролежала на полиці), де мене відразу ж попросили зробити неординарний трюк: на ходу зіскочити з коня, ударити жінку нагайкою і знову в сідло. Завдання ніби просте, за каскадерськими мірками, але потребувало вправності в користуванні нагайкою. Щоб не зробити боляче актрисі, яка була в самій сорочці, потрібно було лише удати, ніби б’єш щосили. Я примудрився кілька разів ударити її так, що вона нічого й не відчула. Правда, на двадцятиградусному морозі людина не все відчуває.
Урятував провальний епізод
– Які трюки вважаються найскладнішими?
– Усі трюки складні. Статистика свідчить, що для каскадера найбільш складним і травмонебезпечним є той трюк, до якого він не підготувався, вважаючи його легким і простим. У цьому на власному досвіді переконувалися багато каскадерів.
Що ж до різновидів трюків, то найскладнішими є кінні. Адже техніку можна досконало «приручити», а от як поведеться кінь у тій чи тій ситуації, не передбачить ніхто. Остання моя робота з організації кінних трюків під час зйомок китайського фільму «Дім літаючих мечів» була дуже складною, проте вдалою: жоден актор не травмувався.
– З огляду на те, що ви розповідали, трюкачів у радянському кіно було, певне, небагато?
– Можна було перелічити на пальцях: ленінградці Микола Сисоєв та Олег Коритін, Алдо Таммсаар із Таллінна, Улдіс Вейспал із Риги. Практично раз чи двічі на тиждень доводилося кудись їхати або летіти. За рік на знімальних майданчиках ми проводили по 9-10 місяців, хоча каскадер у середньому відпрацьовував епізод за 10-15 хвилин. Кожен із нас виконав до п’яти тисяч трюків, багато з яких – уперше в світі, і майже всі – вперше в СРСР. Були травми легкої та середньої тяжкості, але до трагедій не доходило.
Зате мені не таланить у побуті. За один знімальний день у Фінляндії ми вибили 25 вітрин із дев’ятиміліметрового скла – і жодної подряпини. А от удома після банального порізу довелося звертатися до лікаря.
– Любите переглядати фільми за своєю участю?
– Раніше любив, а зараз нецікаво, бо знаю всю кухню зйомок. Та й не встигав би: наприклад, сьогодні по чотирьох телеканалах демонструють фільми за моєю участю.
– Каскадер завжди на другому плані. Не прикро? Ви по-геройськи ризикуєте життям, а всі лаври дістаються акторові?
– Ні мене, ні моїх друзів це не ображало. Більше того, я завжди відмовлявся грати обличчям до камери, хоча режисери про це не раз просили. Уперше не відмовив улюбленому режисерові Михайлові Єршову, який хоча й мало знімав трюків, але ніколи не дозволяв вирізати їх зі стрічки. Трюк – це дуже виразний кінозасіб, який розумно використовує небагато режисерів. Дехто ними зловживає, а дехто несправедливо нехтує. Єршов попросив мене: «Сашо, бійка починається в ресторані за столом. Я хочу, щоб її ініціатором був саме ти. Зніматимемо широким планом». Я погодився, сподіваючись, що він мене пошвидше відпустить: треба було ще вилетіти на зйомки до Ялти. Того дня я поставив рекорд, який досі ніхто не перевершив: за одну добу знявся в трьох картинах у трьох містах.
– Як часто актори намагаються виконувати трюки без дублера?
– Майже всі актори пориваються виконувати трюки самостійно, і дехто навіть непогано це робив. Як правило, без дублера працюють лише до першого серйозного завдання. Рано чи пізно актор усвідомлює, що трюк краще виконає каскадер, адже навіть вправно виконати звичайнісіньке перекидання через голову не всім до снаги. Окрім того, режисери, і особливо продюсери, не хочуть ризикувати акторами. Якщо актор дістане синець під оком або подряпину на обличчі – це вже катастрофа, затримується зйомка.
– Чи не побоюєтеся, що комп’ютерні технології з часом витіснять професію каскадера?
– Ні, не боюся, оскільки й на найкращому комп’ютері неможливо зробити такі шикарні спецефекти, як живцем. До того ж комп’ютерні спецефекти дуже дорогі. До речі, на Заході зараз знову дедалі більше звертаються до каскадерів.
– Чи доводиться каскадерові імпровізувати?
– У фільмі про штурм укріпленого середньовічного містечка було задіяно багато каскадерів (з обох сторін). Згідно зі сценарієм, у розпал битви з воріт має вискочити кіннота, яка звільнить місто від облоги. Перед ворітьми поставили камеру, продумали сцену; відрепетирувавши епізод, почали зйомку. Але виникла одна заковика: на містку чотири коня в ряд ледь уміщалися, і коли там загарцювали дві четвірки вершників, місток не витримав і завалився. Усі опинилися в рові з водою. Єдиний, кому вдалося перевернутися і стати на ноги перед самою камерою, був Олег Коритін. У артистів є правило: за будь-яких умов працювати до команди «стоп» (щоб не псувати дорогу плівку). А оскільки всі розгубилися і команди «стоп» не було, Коритін відпрацював епізод до кінця: вихопив меч і, прикривши собою половину панорами, стояв на одному місці, рубаючи уявного противника хвилини зо дві. Олег настільки професіонально зіграв широким планом – і обличчям, і пластикою, і тілом, що всі повірили в реалістичність битви. І тоді режисер сказав: «Дякую. Знято. Кращої битви я й не міг собі уявити!». Так один каскадер-професіонал врятував провальний епізод.
Падав з конем 11 разів
– Завжди хвилюєтеся перед виконанням трюків?
– Жодного разу не було, щоб я в потрібний момент виявився неготовим до виконання трюку. Звичайно, у кожного каскадера свій стиль роботи. Психологи, які тестували мене 1987 року, дивувалися: коли лунали команди «Приготувались. Мотор. Камера!», у мене пульс був трохи вищим за норму (70-80 ударів за хвилину), а після команди «Почали!» буквально за долю секунду стрибав до 180 ударів. Звичайно, така готовність та економія енергії прийшли з досвідом. А спочатку були сповнені хвилювань ночі, і на роботу приходив «перегорівши».
– Хоч колись вживали 100 грамів для хоробрості?
– Категорично ні, бо це означало б приректи себе на травму. Ми з друзями прийшли в каскадери зі спорту, тому не пили навіть шампанського. Хоча знаю, що родоначальник вітчизняного каскадерства Петро Тимофєєв без 100 грамів не виконував жодного трюку.
– Яку найбільшу кількість дублів від вас вимагали?
– Мій особистий рекорд – 11 дублів падіння з конем у фільмі «Забудьте слово «смерть». До мене претензій не було: підводила то камера, то оператор, то актор.
– Чи завжди каскадери погоджуються виконувати дублі?
– Під час зйомок фільму «Тринадцятого знищити» Олег Коритін, утікаючи від погоні, мав пірнути під вагон поїзда і з’явитися з другого боку. Поїзд рухався зі звичайною швидкістю, камера знімала на 24 кадри. Колесо пройшло буквально за міліметр від ноги каскадера. І коли режисер зауважив, що непогано було б продублювати епізод, Олег твердо сказав «Ні!».