Вітання з Японії
23 липня минулого року «Вечірка» надрукувала нарис про молодого японського україніста Йосінарі Хараду. В Україні він поглиблював свої знання: стажувався в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Як кореспондентка нашої газети, мала з дослідником із Країни вранішнього сонця надзвичайно змістовну тривалу розмову, відтак незабутні враження від непересічної особистості.
Згодом японський науковець поїхав на батьківщину, де планував і надалі займатися улюбленою україністикою. Ось якого листа він надіслав звідти на адресу нашої газети, уривки з якого люб’язно дозволив оприлюднити:
«...після приїзду до Японії я довго не міг звикнути до японської дійсності, до того, що я живу в Японії без усіх вас. Зараз я в черговий раз добре пізнаю, наскільки багато важило для мене спілкування з усіма, хто були поруч зі мною в Україні. У мене тепер більше справжніх друзів у Києві, ніж в Осаці.
В Японії я підготував кілька доповідей щодо свого стажування в Україні, ходив до японських професорів, щоб повідомити про план дослідження з україністики у близькому майбутньому. Але мені було самотньо, тому що у мене не було конкретних запрошень або надій влаштуватися на робоче місце. Не раз я питався – чи можу продовжити дослідження з україністики, будучи тільки тимчасовим робітником десь на заводі? Це дуже відповідальний та важкий вибір життєвого шляху. Я хотів і хочу відповісти: «Так». Але реальна ситуація набагато складніша, ніж мені здавалося. Мені треба було працювати для повсякденного хліба. Я подавав резюме до найпростіших підприємств, але мені не раз відмовляли. Гадаю, підприємцям потрібні не аспіранти в галузі філологічних наук, а молоді люди, котрі тільки що закінчили школу і не «заражені» усякими версіями та логікою. Мене прийняли на один завод з виробництва мобільних телефонів, де я збирався працювати принаймні до влаштування на роботу зі своєї професії. І нарешті я отримав відповідь із Асоціації підтримки науки, куди мене запрошують як співробітника, і я можу продовжити свою наукову діяльність ще на три роки! Як я радий, що вони визнали мою тему з україністики однією з найважливіших і найактуальніших для розвитку та поглиблення наукової діяльності сучасної Японії! З квітня 2005 року я – спеціальний дослідник на кафедрі об’єднаних культур у магістеріумі Токійського університету. Як тут можна не бути свідомим для користі широкого кола суспільства? Як можна не поглиблювати знання з української літератури, де очевидно і символічно спостерігається багато того, що сприятиме глибшому розумінню не тільки нашого суспільства, а світу взагалі? Моє завдання найближчого часу – доповідь для виступу на Міжнародному конгресі україністів влітку. З найкращими побажаннями та вдячністю – Йосінарі Харада».
Ось такий лист, який, без перебільшення, промовляє про нинішню роль України у цілому світі і житті людей, що не є українцями. То як же нам, котрі живуть на цій землі, не дбати про її розквіт і піднесення? Гадаю, це не риторичне запитання.