Лесина метафора, мов красивий ієрогліф
Якось у маршрутці, зручно вмостившись на вільному місці, запримітив поруч молоду жіночку-азіатку, яка захоплено читала якусь книжку. Мимохіть ковзнув оком по сторінках, чекаючи побачити незнайомі ієрогліфи, а натрапив на рідні літери. Зацікавився. Їхати було далеченько, тож поринув у читання. Упізнав «Лісову пісню» Лесі Українки. Жінка помітила випадкового читача і непомітно повернула книжку так, щоб і мені було зручно. Зав’язалося знайомство.
Коли ми присіли у зручній кав’ярні, жінка назвалася – Кіна Міако, родом з Країни вранішнього сонця – Японії. Розповіла, що колись приїхала в Україну здобувати вищу освіту. Чому саме сюди? Батьки переконали, що її майбутнє – дипломатія. Отримала в одному із столичних вузів диплом фахівця з міжнародних відносин. Ще під час навчання Кіна дуже зацікавилася літературою. В подальшому це переросло в захоплення.
– Мені дуже подобається співучість української мови, – розповідає Кіна. – А особливо те, як уміють використовувати мовні засоби письменники. Звісно, це не означає, що зреклася своєї, просто українська стала мені другою рідною. Японці розглядають свою мову не просто як засіб спілкування, а як мистецтво! Як художник пише картину, з такою ж любов’ю ми виводимо кожний ієрогліф. Усе пов’язане з віковічними традиціями, існують певні церемонії письма. Щодо слів, тут усе набагато цікавіше, ніж здається спочатку. Європейцям не зрозуміти всієї глибини японської мови. Кожного з дитинства вчать любити і поважати мову батьків, це вбирається з молоком матері. Мабуть, нема японця, який би зрікся своєї мови. У вас же, бачу, молодих людей зовсім не цікавить рідна мова. Вони проміняли її на близьку, але далеко не таку красиву – російську.
– Хто вам особливо подобається з українських письменників?
– У себе на квартирі я зібрала справжню бібліотеку. Тут і Павло Загребельний, і Ліна Костенко, Панас Мирний, Леся Українка і, звісно, Тарас Шевченко. Постійно шукаю книжки українських класиків. Нещодавно придбала Михайла Коцюбинського. Багато чула про нього і з нетерпінням чекаю моменту, коли зможу узятися за читання.
– Цікаво, як поставилися рідні до твого захоплення?
– Цілком нормально. Спочатку хвилювалися, щоб чужа мова не захопила мене, але коли я їм пояснила, що японська завжди залишиться для мене рідною, – заспокоїлися. Навіть одного разу возила додому «Кобзаря». Хоч сестра ані слова не зрозуміла, їй сподобалася милозвучність, співучість мови. Сьогодні я вже володію українською мовою, мабуть, краще, ніж деякі корінні жителі. Останнім часом розгорнулася широка популяризація рідного слова, українці відчули, що вони нація. А українська мова стала модною.
Ця зустріч схвилювала мене на тривалий час. Дивно, що людина з далекої Японії захоплюється українською мовою більше, ніж багато хто з українців!