Він не зміг би бути іншим
Минуло два роки, як в Іраку загинув наш побратим Тарас Процюк.
Восьмого квітня на горі Байкового цвинтаря, над могилою під козацьким хрестом, де покоїться прах Тараса, молодий священик Української греко-католицької церкви отець Андрій Нагірняк відправив панахиду по загиблому тележурналісту. Біля могили зібралися батьки Тараса, сестра та дружина-вдова, кілька друзів та колишніх товаришів-колег.
Зробивши кілька кадрів для «Вечірки», я підійшов до невеликого гурту людей зі свічками в руках. Згадалося, як взимку 95-го зустрівся з Тарасом Процюком та його колегою-наставником Сергієм Корозієм (СNN) на висотці над Грозним, що димів у низині від вибухів бомб та реактивних снарядів. Обійнялися і побажали один одному удачі.
Рано, дуже рано залишив Тарас цей грішний світ, але встиг зробити багато.
Він не зміг би бути іншим. Якось на прохання батьків покинути ризиковану роботу, ціна якої – часто життя, відповів: «Журналістика – то моя богиня».
Ми пам’ятаємо тебе, Тарасе, як і всіх інших колег, що загинули за святе і світле слово Правди.