Усе, що українське, – добре
Юрко Зелений – провідний музичний критик, журналіст «ФДР-радіоцентру», єдиного Всеукраїнського хіт-параду, який входить до світової системи хіт-парадів. За спостереженнями пана Зеленого, стан українського шоу-бізнесу нині гірший, ніж був до Помаранчевої революції.
По-перше, збільшилося засилля ро-сійських виконавців у телерадіопросторі, по-друге, серед вітчизняних виконавців, представлених в інформаційному середовищі, лише п’ята частина – україномовні. Такого нема більше ніде у світі – хіба що в африканських країнах, де радіо тільки розвивається. «Якщо говорити про країни з розвиненим шоу-бізнесом, то в них чітко працюють закони, – розповідає Юрко Зелений. – У Польщі, Чехії, Словаччині близько 70 відсотків музичної продукції – вітчизняних виконавців і, звісно, рідною мовою». Приміром, у Польщі підтримувати музикантів почали з того, що дуже жорстко протидіяли піратству, потім започаткували авторські винагороди, і виконавці швидко відчули, що їхня музика продається. Крім того, телерадіостанції, які крутять іноземну музику, платять більше зборів, якщо польську – то, відповідно, менше, а якщо регулярно порушувати правила, то можна втратити ліцензії. «І це цілком нормально для держави, яка піклується про свій інформаційний простір, – каже пан Зелений. – У нас же закони шоу-бізнесу існують, але не діють». Ніхто не стежить, щоб із десяти пісень сім було українських. Крім того, в законодавстві немає чіткого визначення, що саме є вітчизняним продуктом. Скажімо, якщо телеканал показує хіт-парад «Гаряча десятка», але там дев’ять пісень російською мовою, то це все одно – український продукт!
Ще один приклад, який можемо запозичити у Польщі: випускати в ефір усі відеокліпи вітчизняних виконавців, навіть неякісні. «Років п’ять там крутили все, і це видавалося смішнішим, ніж «Територія-А», – пригадує Юрко Зелений. – Але завдяки цьому з’явилася така кількість свого продукту, що тепер там є з чого вибирати. А у нас кажуть: кліпи неякісні, рейтинг підірвуть... Нині підхід має бути такий: усе, що українське, – добре. Ось коли вже буде багато вітчизняних кліпів та пісень, можемо розмовляти про підкорення західного ринку».
Добре розкручений виконавець може приносити державі більше грошей, ніж заводи та фабрики. Скажімо, гонорар Руслани та її команди за концерт – 30-40 тисяч доларів. Отже, співачка працює як солідне рентабельне підприємство, яке до того ж ідентифікує нашу країну. «Якщо за кордоном чуєте російську мову, то це може бути громадянин будь-якої країни колишнього Радянського Союзу, якщо ж лунає українська, то зрозуміло, звідки людина, – розмірковує пан Зелений. – Це самовизначення – природна система розпізнавання «свій-чужий», це – наші гроші, те, що треба вміло використовувати».
Чи не основне завдання будь-якої держави – захист свого інформаційного простору. Скажімо, тій же Руслані у Великій Британії кажуть: ваш фольк нам не потрібен, співайте англійською мовою. До речі, на думку Юрка Зеленого, саме Руслана розкрутила «Євробачення» в Україні, хоч як це парадоксально: «Для неї перемога в конкурсі була одним із щаблів особистого бізнес-плану. Хоча, якщо відверто, ажіотаж довкола цього конкурсу надто невиправданий. Мистецька цінність його нульова, хоча б тому, що пісня має тривати до трьох з половиною хвилин».
Для розвитку шоу-бізнесу в Україні не вистачає концертних майданчиків. Скажімо, в Швеції на державному рівні фінансується мережа молодіжних центрів: будинок із концертним, спортивним залами, студія звукозапису, приміщення для репетицій, спальні для виконавців. У всій країні десь зо 120 таких центрів, а населення Швеції – менше дев’яти мільйонів. У Стокгольмі проживає приблизно стільки ж людей, скільки у Львові. «Тож не дивно, що в Швеції час від часу з’являються музичні зірки першої величини, – коментує Юрко Зелений. – Крім того, ця країна займає перше місце за рівнем звукорежисури, адже фахівців виховують роками».
Виконавців, які б на гідному рівні могли представити Україну на європейській сцені, вистачає. «Танок на майдані Конго», «ВВ», «Хорта» (колишній «Спідвей» із Запоріжжя), «Дат», «Вій», «Кому вниз», «Крихітка Цахес», Росава – перераховує пан Зелений. – Загалом, на мистецьку продукцію кожного виконавця можна знайти свого покупця».
Якщо ж укотре зазирнути у майбутнє, то, на думку Юрка Зеленого, будь-який стиль матиме розвиток, коли додати етнічну складову. «У нас багатюща співоча традиція і, крім того, унікальна можливість її використати, адже носії цієї культури ще наші сучасники, хоча вже в літах. Але етнічне, фольклорне не треба розуміти буквально та брутально. Скажімо, що таке «Рамштайн»? Музиканти виконують насамперед марші й народну музику, що в них у крові. Шведська поп-сцена – це завуальований дух саги. Франція має власну шансон-культуру. До речі, я почав вивчати французькі фолькові реґґі та ска-гурти, і виявив багато спільного із нашими народними мелодіями».