«Пахан» там править бал
Вдовольнити цікавість читача якоюсь мірою можливо допоможе розповідь про людину, якій у своєму житті довелося скуштувати тюремної баланди…
...Важкі залізні двері зачинилися за Іваном, і він опинився в камері. Сам на сам із тутешнім колективом. З цими людьми йому жити три роки. Жити здебільшого у відповідності із законами, встановленими «паханом». Без «пахана» в зоні не обійтися, бо це він наглядає за порядком, ним же й заведеним. Утім, цей уклад влаштовує всіх. А передусім, «кума» («кумом» засуджені називають заступника начальника колонії з режиму). Для «кума» «пахани» – свої люди. Без них та їхніх помічників «шестірок» тюремні посадовці як без рук, бо саме вони підтримують на зонах порядок. Так само і в армійській казармі, де хазяйнують потрібні командирам, офіцерам і прапорщикам «діди». Начальство теж не залишається перед «паханом» у боргу: хліб-сіль у того не такий, як у інших. І жіночою ласкою він не обділений.
Слід зауважити, що світогляд в ув’язнених особливий. Це жорсткий світ. Упроваджених там законів потрібно обов’язково дотримуватись, інакше… Непокірливих, зазвичай, опускали нижче ватерлінії або, послуговуючись фенею, виколювали моргали чи мочили, хай і не завжди в сортирі.
У камері було зо два десятки двох’ярусних ліжок і відповідно близько сорока людей. На нижньому ліжку біля вікна сидів і мовчки дивився на новачка кремезний чорнявий чолов’яга років сорока п’яти-п’ятидесяти – мабуть «пахан» (це незабаром і підтвердилося). Але почав не він, а молодик, що сидів поблизу нього:
– Заходь сміливіше, пане-громадянине, з прибуттям на будову комунізму. Ретельніше про себе розповідатимеш пізніше, але дещо братва про тебе уже знає – водилою ти був, рота роззявив, перехожого на той світ відправив. Співчуваємо йому і тобі. Але деякі випробування доведеться пройти, такі закони. Вони не нами писані. Спочатку перевірятимемо тебе на охайність…
Під час тесту на охайність новоприбулий мав – або поцілувати через аркуш паперу парашу, або з’їсти одну частину порізаного навпіл шматка господарського мила. Іван вибрав другий варіант.
– Правильний вибір, – пролунав у цілковитій тиші сиплий баритон «пахана» (називали його, як з’ясувалося пізніше, Копченим). Випробування на охайність витримав. Займай місце справа в центрі, на другому поверсі. Ну а зараз, – Іван уже не цікавив його, – віддамо шану мистецтву.
У руках одного із співкамерників з’явилася гітара, і полинули крізь товсті стіни на волю народжені в неволі пісні, сповнені туги, а подекуди і неприхованого куражу.
На ранок, після сніданку, ув’язнені почали збиратися на роботи – на будову якогось цеху за межами зони. До Івана підійшов один із наближених до «пахана».
– Сьогодні тобі належить виконати норму на 120 відсотків, – сказав твердо. – І, не дай Бог, не виконаєш.
– Тут що, соціалістичне змагання?
– Розумій, як хочеш. Але зарубай собі на носі: Копчений не буде ж працювати. І я не буду, та й іще двоє. А наші норми треба виконувати. І робити це будете ви – бики.
Іван зрозумів: аби не нажити собі зайвого клопоту, підкорятися доведеться.
Тож хто такий «пахан»? Це передусім людина авторитетна, і не тільки тому, що його обрано на загальному сходняку зони. Він тут далеко не вперше, а тому знає, що і як робиться. Наприклад, перед подачею відповідної скарги – потрібно перш доповісти «паханові», а він уже дасть свої поради. Якщо тебе образив хто, він пояснить, як і кого на розборку викликати. І проконтролює її хід. І підведе підсумок.
«Пахан»… Він повністю ігнорує мирські закони, які так чи інакше передбачають прояви людяності чи загальнолюдське сприйняття подій. «Пахан» виконує тільки «воровські» закони. Він не має права бути одруженим, мати нормальну сім’ю, бо це заважатиме йому бути носієм понять.
Порушити в зоні систему понять не дадуть – на її захист встане навіть тюремна адміністрація. Навіть після звільнення багато хто із колишніх в’язнів віддають перевагу не загальнолюдським канонам, а поняттям. До них відноситься також і сплата внесків у кримінальний «общак». Але «пахан» може далеко не все… Одного разу до нього звернувся новачок:
– Копчений, у мене шлунок постійно болить.
– Звертайся до керівництва загону, – відрізав «пахан». Медицина – не моя парафія. А іще я ніколи не зможу переглянути твою ріднесеньку статтю.
Наприкінці нашої розмови Іван каже:
– Носій суду і правди на зоні – «пахан». Його слово у будь-якій ситуації – вирішальне. Створити ж якийсь реєстр цих понять нереально, бо вони торкаються всіх сторін тюремного життя, яке, на мою думку, не варто романтизувати. Краще жити на волі. Неволя – є неволя. Недарма ж у неї потрапляють, здебільшого, не за власним бажанням.