Сергій Поярков не малює на замовлення
Про співвідношення, співрозмірність і загалом про поєднуваність таланту та грошей нескінченно точаться дискусії. Нам видалося цікавим долучити до них відомого майстра пензля Сергія Пояркова, котрий в числі тих митців, які асоціюються, принаймні у мене, з Помаранчевою революцією.
– Здавна твердять, що слово художник асоціюється із бідністю…
– Будь-який митець, якщо він професіонал, не повинен бути нужденною людиною. Коли зустрінете художника-безсрібника, варто засумніватися в його таланті.
Розповсюджене уявлення, що художник має бути голодним – метафора, яка нічого спільного з реальністю не має. Художники, чиї роботи зустрінете у музеях, на 99,9 відсотка були дуже успішними за життя. Рембрандт був, заможною людиною. І Веласкес, і Гойя, і Мікеланджело, і Ботічеллі, і Пікассо. Навіть безталанний Шагал, який свій шанс використовував на 150 відсотків, оскільки був геніальним бізнесменом.
Можна назвати лише 5-6 відомих художників, які прожили в нужді. А як же інші 50 тисяч?
– Найвідоміший бідак Ван Гог, якби дожив до сьогоднішнього дня, мабуть, став би мільйонером…
– Звісно, що голландця ви не могли обминути в цій розмові, Ван Гог справді був жебраком. Але ми б ніколи не почули про Вінсента, якби він не мав заможного брата Тео. Було у світі ще 200-300 тисяч талановитих Ван Гогів, але в них не було спонсорів.
Отож, Ван Гог – виняток. Служать мистецтву і не бояться бути визнаними лише після смерті ті, хто молиться на Ван Гога. Але це не мій шлях, тому що справжній талант і за життя буде затребуваний.
Коли художник починає говорити, що він некомерційний митець, це означає, що його картини не купують. Тоді невдасі не залишається нічого як пишатися тим: мовляв, суспільство до нього не доросло, не розуміє. Про таких людей дуже гарно сказав Марк Захаров: «Якщо ви такі елітарні, ставте спектаклі в ліфтах». А ще мені дуже подобається фраза Кшиштофа Зануссі: «Я нічого не маю проти слова «елітарний», просто мені більше подобається слово «масовий». Але нехай хтось скаже, що Зануссі не елітарний режисер.
– І все ж на успішність художника впливають різні модні течії мистецтва…
– Справжній художник – це насамперед характер і вміння самому творити моду на себе. Тоді йому байдуже, яка погода надворі, тобто які модні течії в мистецтві домінують. Хто створив моду на скульптуру Пінчука, на картини Пояркова, на пісні Лижичко, на прозу Куркова? Вони ж і створили. Власним «горбом».
Моя книжка продається в США, причому перший тираж пішов оптом. Американський ринок – найконкурентніший, тим більше, коли йдеться про подарункові видання. Спробуйте поконкурувати зі мною на цьому ринку. Курков і Малкович написали захоплені відгуки на це видання, тому що знають, чого вона варта. Ті ж, хто на це не здатен, висловлюють «надрозумні» зауваження. Я їм відповідаю: «Хлопці, якщо ви такі неперевершені альпіністи, чому у болотистих низинах риєте бліндажі? Йдіть у гори, долайте вершини. Покажіть всім як це робиться. Не за намірами, а за конкретними справами людей цінять».
Найважче продати скульптуру, тим більше в США. Однак є люди, які й до цього вдатні, створюючи моду на себе.
– Андрій Курков зізнався, що він не хотів би, щоб його діти стали письменниками, тому що він домагався визнання роками...
– Це вам скаже будь-яка успішна у творчому бізнесі людина, в тому числі й манекенниці. Характерною рисою модельного бізнесу є те, що в ньому дуже чітко справджується правило: 99 відсотків кордебалету, що гниє на смітнику, і один відсоток тих, хто виходить на подіум в променях слави. Це закон жанру, найвищий вияв конкуренції.
Дуже багато хотіли б жити так, як я, але конкуренція занадто велика. При вступі до технікуму конкурс був 15 чоловік на місце, у поліграфічний інститут – шість чи сім, а от на звання успішного українського художника претендує кілька тисяч чоловік на місце. Цей конкурс чесно виграли Олег Пінчук, Сергій Поярков, Слава Єрко, Ігор Горин, Іван Марчук, Слава Брейш, Олег Кедря.
Тут дзвінок тата не спрацює, і блат не допоможе. Якщо, припустимо, президент захоче влаштувати когось в університет, думаю, в нього вийде. Але влаштувати іменитим художником навіть він не зможе.
Розумію, чому Курков не хоче, щоб його нащадки зайнялися письменством, – щоб стати популярним потрібні десятиліття копіткої праці.
– Мистецтвознавці намагаються будь-якого художника якось класифікувати. Ви ж під що підпадаєте?
– Я не підлягаю класифікації. І не шаную тих художників, що називають себе філософами, просторікуючи тільки на словах. Якщо ви претендуєте на те, що у вас є якісь думки, будь ласка, покладіть їх на полотно так, щоб вас гідно оцінили. На мою книжку написали перфектні відгуки всі письменники-фантасти світового рівня, якими я зачитувався в дитинстві: Роберт Сільверберг, Хол Клемент, Фредерік Пол. Серед читачів моєї книжки Джон Траволта, Том Круз, яких не примусиш читати по блату, а лише талантом.
– Поїздка у США допомогла стати знаменитим?
– У США конкуренція значно вища ніж у нас. Там є люди й організації, які займаються винятково менеджментом у мистецтві, але в їхньому полі зору лише ті, хто вже встиг чогось досягти. До того ж бути успішним в Америці набагато складніше, ніж у нас.
– Ви малюєте на замовлення?
– Мені недавно запропонували намалювати кілька картин на задану тему. Я відмовився. Є художники, котрі виконають таку роботу і якісно, і значно дешевше. Після того, як художник виходить на певний рівень, він може дозволити собі відмовлятися від замовлень. Нині виконую лише ті роботи, які мені цікаві, а не ті, за які більше заплатять. Знаю також, як можна заробити багато грошей, але заради цього треба відмовитися від малювання. На такі жертви ніколи не піду. «Мапу не нашої України» я зробив, тому що ця робота видалася мені цікавою. У такий спосіб я заявив свою громадянську позицію.