Чи буде НАТО гробарем нашого війська?

Цього разу на «гарячій» телефонній лінії був міністр оборони України Анатолій Гриценко. Телефонували з усіх кінців України і ставили запитання як особистого характеру, так і ті, що мають суспільне значення.

Щодо зближення України з НАТО

Поки що не йдеться про остаточну дату вступу України до НАТО. Причому не треба лякатися, що НАТО може поховати, як вважає чимало наших співгромадян, українську армію. Ні, але рухатися до стандартів НАТО треба. Бо передусім це підвищення рівня боєздатності війська, оплати нелегкої праці військовослужбовців, підготовки офіцерських кадрів, тилового забезпечення. А техніку нашу знищувати ніхто не збирається – йдеться про можливість співпраці в рамках забезпечення виконання спільних завдань. Щодо військово-промислового комплексу, то йому загрожує не НАТО, а наше безгрошів’я. Приміром, чому українське військо не замовляє вітчизняних танків на заводі ім. Малишева? А грошей не вистачає. Наш ВПК і зараз здатен напрацювати чимало новітніх розробок, довести зразки озброєння і бойової техніки до серійного виробництва, але ж для цього потрібні фінансування й замовлення.

Фінансові пріоритети

Серед нинішніх пріоритетів Міноборони, звичайно, соціальні питання – не може військовий серйозно дбати про боєздатність за такої мізерної зарплатні. На жаль, не маємо нині змоги проводити регулярні навчання, хоча б батальйонні, на кшталт тих, що відбулися нещодавно неподалік Житомира. Чому? Бо коштувало таке навчання 1,5 мільйона гривень. А чи стане льотчик асом за постійної нестачі пального? Риторичне запитання.

Звичайно, повною мірою забезпечити армію всім необхідним держава  нині не в змозі. Та й регулярним фінасуванням – теж. А тому слід шукати й альтернативні шляхи надходження коштів. Одним із них є скорочення надлишкових структур – тих, що не виконують реальних завдань у мирний час.

Забезпечення житлом

Однією з найболючіших проблем є житлова. Нині на квартирних чергах – 45,5 тисячі військовослужбовців. Вихід один: треба змінювати підходи – шукати додаткові ресурси, інвесторів. Велику надію покладаємо на інвентаризацію житлових черг (відповідну директиву вже направили до війська). Треба обов’язково перевірити, чи все там законно, чому не завжди спрацьовує принцип соціальної справедливості. Приміром, чому деякі особи неодноразово поліпшують не тільки свої житлові умови, а й своїх родичів. Результати роботи інвентаризаційних комісій стануть відомі 15 травня. Рішення ж гарнізонних житлових комісій щодо отримання квартир друкуватимемо в газеті Міноборони «Народна армія». Це дасть змогу громадськості контролювати справедливість таких рішень.

Учасники бойових дій

Що далі від тих дій, то більшою стає кількість їх учасників. Соціальний парадокс. Хіба можна вважати учасником бойових дій людину, яка, скажімо, була в «гарячій» точці у складі інспекційної групи?! Це аморально – і стосовно суспільства загалом, і того, хто справді ризикував життям, виконуючи обов’язок. Треба серйозно розбиратися в цьому питанні на рівні уряду.

Офіцери запасу і військові кафедри

В Україні нині 700 тисяч офіцерів запасу. Навіщо нам стільки? Та й немає коштів проводити якісну перепідготовку цього контингенту. Військові ВНЗ готують достатньо фахівців з усіх потрібних нашій армії спеціальностей. Тож державного замовлення на підготовку офіцерів запасу від Міноборони більше не буде.
Військові кафедри поки що не скорочуватимемо. Але ті, хто бажає відвідувати їх, мають сплачувати за навчання гроші.

Щодо виводу миротворчого контингенту з Іраку

Дата виведення останнього українського миротворця з Іраку нині ще невідома. Багато що залежатиме від результату виконання нашої місії, тобто спроможності самих іракців контролювати внутрішню ситуацію в країні.