Шеря. Він же Ігор
За десятки років журналістської роботи у пам’яті моїй відклалося чимало курйозних випадків, пов’язаних із випуском газетних номерів. Ось хоча б такий, що стався 1977 року в «Советском пограничнике» Західного прикордонного округу…
У всі часи для газетярів аксіомою є вимога: матеріал, який здаєш у секретаріат, має бути вичитаний після набору друкаркою. Орфографічні помилки можна виправити ще й на стадії коректорської читки, а от достовірність дат, географічних назв, прізвищ та імен стовідсотково на авторській совісті.
Начальник відділу пропаганди й агітації газети Петро Машковець готував кореспонденцію з прикордонної застави. Повідомлялося про службові здобутки рядового Ігоря Королькова. Машковець швиденько поправив допис позаштатного активіста і віддав друкарці. Але чимось заклопотаний, після неї не вичитав і мав неприємність. Хіба ж міг він передбачити, що пильного прикордонника Ігоря Королькова машиністка Ольга перехрестить на… Шорю Королькова.
Уже у друкарні лінотипист відлив у свинці цю прикрість, а верстальник поставив її на газетну шпальту. У коректора Людмили, щоправда, таке ім’я викликало сумнів. Вона розповіла про це мені – черговому по номеру.
Я взяв шпальту, прочитав матеріал і замислився: Шоря – це трохи незвично. Мабуть, якось благозвучніше, Шеря. І виправив літеру «о» на «е». І став волжанин Ігор Корольков… Шерею Корольковим. Газету віддрукували, примірники розлетілися по частинах, що дислокувалися на кордоні від Балтики до Керчі.
Через два дні телефонує редакторові газети начальник політвідділу Кишинівського прикордонного загону, де служив солдат.
– В останньому номері, на третій сторінці, є матеріал про рядового Королькова…
Наш «дід» Іван Куроленко відкрив підшивку:
– Дійсно, – каже, – є такий матеріал.
– Так от, солдата, Іване Адамовичу, звати не Шеря, а Ігор… Хотіли приємне зробити хлопцю – прославити в газеті. І от прославили. На посміховисько виставили.
Та траплялося й гірше. Один матрос шубовснув головою у воду зі сторожового корабля, що стояв тоді в Балаклаві біля пірса. Ледь врятували. Згодом він пояснив свій вчинок:
– А мені жити не хотілося. В окружній газеті написали, що мене нагороджено знаком «Відмінник Радянської Армії». А моряків нагороджують знаком «Відмінник Військово-Морського Флоту». З мене флотські глузували, і так дошкульно, що не міг стерпіти.