Стоп-кран у літаку
Черговий номер «Ліберальної газети», де я тоді працювала, припав на 1 квітня, а тут, як на гріх, наші штатний художник і гуморист захворіли. Тому ми вирішили рятувати ситуацію спільними зусиллями. Передусім взялися шукати відповідні ілюстрації.
У великій картонній коробці у нас зберігалися ілюстрації, так би мовити, на «всі випадки життя». Трапився малюнок не дуже майстерно виконаний, зате «прикольний» – салон літака з пасажирами, в ілюмінатори видно хмарки, а поряд із кріслом одного явно переляканого типа – стоп-кран. Цим малюнком і вирішили відкрити останню сторінку, давши їй цього разу суперрубрику «1 квітня».
Аби ще більше заінтригувати читачів та «погратися» з ними оголосили бліц-конкурс, умовами якого мав стати підпис під малюнком із стоп-краном у літаку – лаконічний, інтригуючий та багатообіцяючий. Його запропонували зробити найдотепнішому з нас – головному редакторові Олегу Білику. Через кілька хвилин він написав на папері приблизно таке: «Стоп-кран у поїздах – червоний, а якого кольору він у літаках соборної незалежної Української держави?» Далі йшлося про те, коли, куди та за яким номером телефону повідомляти варіанти відповідей. Вирішивши, що цього для справжнього розіграшу замало, хтось із присутніх запропонував оголосити найспритнішому премію. Тоді про гривні в Україні лише мріяли, а розраховувалися тисячами купоно-карбованців, тож пообіцяли переможцеві аж 5 мільйонів. Віддали випусковому малюнки та підписи до них і зайнялися іншими справами.
Наступного ранку нас чекало аж два сюрпризи. По-перше, незважаючи на те, що в газеті було надруковано: «Відповіді приймаються лише по телефону з 11-ї до 12-ї години», а йшла лише 9-та, біля зачинених дверей редакції уже зібралося більш як двадцять претендентів. Ледве пробравшись крізь натовп і розгорнувши газету, ми побачили й ще одну не дуже приємну несподіванку. Як пізніше з’ясувалося, черговий редактор теж вирішив не залишатися осторонь першоквітневого розіграшу читачів і додав до підпису під малюнком такі слова: «Той, кому доводилося користуватися стоп-краном у літаку і він зможе надати докази цього, отримає 25 мільйонів».
Оскільки у нас не було не те що 25, а й 5 мільйонів, залишалося сподіватися на наявність почуття гумору в читачів. Ті, хто прийшли до редакції, його й справді мали і разом з нами посміялися. Схожою була ситуація й з телефонними абонентами, і ми вже повірили, що цього разу пронесло. Але за п’ять хвилин до 12-ї нам стало не до сміху. Чоловік на тому кінці телефонного дроту явно не був налаштований на веселий лад і не хотів нічого чути про 1 квітня. На закінчення розмови пообіцяв через годину приїхати до редакції за 25 мільйонами.
Подумавши, що нам відплатили нашою ж монетою й теж розіграли, ми, як завжди, о 13-й зібралися всі разом на каву. Щойно розлили пахучий напій у чашки, як до кімнати зайшов чоловік середнього віку і всерйоз почав вимагати обіцяну премію. Забувши про каву, ми навперебій почали пояснювати йому про 1 квітня і традиційні розіграші, але чоловік нічого не хотів чути й розуміти. Закінчилося тим, що він пообіцяв подати на газету до суду. Довелось на ходу міркувати, як задобрити сердитого читача.
Поки перекладачки й бухгалтери припрошували чоловіка до кави та розмовами відволікали, решта співробітників гарячково витрушувала заначки. Спільними зусиллями ми назбирали 500 тисяч купонів, додали до них кілька рулонів фотошпалер, сувенірів із дерева та комплект вишиваних серветок. Склали все у фірмові поліетиленові пакети і запропонували чоловікові. На наше щастя, він згодився все те взяти, а потім пристав і на пропозицію випити каву. І вже сидячи разом з нами за столом, розповів, що працює понад два десятиліття на авіазаводі, тому й знає достеменно, що в літаку теж є стоп-кран і має він традиційний червоний колір, тільки знаходиться не в салоні для пасажирів, а в кабіні пілотів, і використовують його в екстрених ситуаціях на землі. Почуття гумору у Віктора Олексійовича таки було, тому він повернув нам гроші, а фотошпалери та сувеніри взяв на згадку. А я, як і решта учасників цієї події, назавжди запам’ятала, що жарти й розіграші – справа серйозна, навіть і 1 квітня.