Україна відповіла ствердно на класичне данське запитання

УКРАЇНА – ДАНІЯ – 1:0 (Воронін, 69). Шовковський, Русол, Єзерський, Несмачний, Гусєв, Тимощук, Воробей, Гусин, Воронін (Матюхин, 90), Косирін, Свидерський, тренер Блохін – Соренсен, Поульсен, Приске, Кроулдруп, Н.Єнсен (Меллер, 70), Гельвег, Гравесен, Гронк’яєр, Томассон, Йоргенсен (К.Єнсен, 84), Роммедаль (Сильбербауер, 75), тренер Ольсен. Арбітр Михел (Словаччина). 55000 глядачів.

Переможців, звичайно, не судять. Олег Блохін, усвідомлено вибравши гру «другим номером», не прогадав: українці, вирвавши перемогу в добре організованих і непоступливих данців, не підпустили до себе найближчих переслідувачів і принаймні до літа будуть одноосібними лідерами в другій відбірковій групі.
Але гра жовто-блакитної команди великого враження не справила, змусивши надмірно хвилюватися симпатиків і нервувати тренерів. Добре, що все скінчилося добре і бажаний результат начебто компенсував загальне розчарування маловидовищним дійством. Однак рано чи пізно на місці данців опиниться значно кваліфікованіший суперник, який до класичних скандинавських гатунків додасть ще й вигадку та віртуозність гросмейстерів шкіряного м’яча. І навряд чи стачить нам для перемоги за нових обставин лише виняткової самовіддачі, примноженої безмежною прихильністю талану.

Непросто вдаватися до категоричних висновків, оцінюючи ситуацію з позиції хоча й непогано поінформованого, проте спостерігача. Тому й обмежимося хіба що припущеннями, що базуються, в основному, на візуальних враженнях. Очевидне бажання свідомо поступитися суперникові першочерговим правом вести гру, як на нас, виявилося не підкріпленим безпомилковим кадровим вибором, що й спричинило нервовий характер протистояння, в якому гості переважно домінували й навіть були близькими до того, щоб обернути ігрову та територіальну перевагу на матеріальну вищість.

Критичною стала поява в стартовому складі форварда Косиріна та правого захисника Свидерського. Перший із них за потенціалом не відповідає рівневі національної команди, що й засвідчив перебіг подій: висунутий на вістря наступу штурмовик так і не зміг по-справжньому «зачепитися» за м’яч, обмеживши своє перебування на полі малопродуктивною біганиною та двома спробами вдарити з «другого поверху» під час розиграшу «стандарту». Можливо, низька ігрова продуктивність Косиріна виявилася малопомітною для широкого загалу, проте фахівці небезпідставно пов’язують підвищену агресивність гравців данської оборони в атаці саме з неефективністю дій нашого форварда, який так і не став очікуваним стримуючим фактором для Гельвега з компанією. Зовсім інші претензії до Свидерського: схоже, в молодого футболіста все найкраще попереду (певною мірою це засвідчив і другий тайм), однак дебют у національній команді для вихованця «Оболоні» склався невдало. До перерви Гронк’яєр, активно підтриманий Нікласом Єнсеном і Томассоном, безроздільно господарювали на правому фланзі нашої оборони, і тільки уважність та вміння швидко перебудуватися тактично, що його продемонстрували Русол і дует опорних напівоборонців у складі Гусина та Тимощука, зарадили неминучій біді та відвернули небезпеку від воріт Шовковського, який також зіграв бездоганно.
На жаль, в атаці господарі виявилися малопереконливими: крім результативного епізоду пригадати можна хіба що кілька змарнованих нагод відзначитися зі «стандарту». Чому? Причина не тільки в Косиріні. Невдалою виявилася й спроба замінити травмованого Шевченка Вороніним у ролі конструктора гри. Так, Вороніну, як і Шевченкові, значно вигідніше наступати з глибини поля. Проте цим їхня схожість й вичерпується, бо діапазони функціональних дій і можливостей футболістів, що претендують на право бути лідером команди, різняться насправді суттєво. Воронін є форвардом прориву (іншими словами – швидкісного відриву), і поки що на більше він не спроможний. Він може віддати й зручну передачу партнерові під удар, але з’єднати воєдино зусилля всього колективу, як це робить в своїх найкращих матчах Шевченко, йому поки що не до снаги. А саме Вороніну, судячи з логіки подій, довелося перебрати на себе функції штатного капітана команди. На щастя, значно краще, ніж зазвичай, справився з обов’язками лівого інсайда Воробей, а його колега з протилежного флангу (мова, звісно, про Гусєва) навіть став співавтором голу. Та й сам «гравець епізоду», як величають Вороніна в бундеслізі, підтвердив високе реноме на доленосній 69-й хвилині…

Отже, на класичне «бути чи не бути?», поки що – стосовно лідера в групі, підопічні Олега Блохіна відповіли не менш класичним «так».

Звичайно, дуже радіємо успіхові й віримо в щасливу зорю жовто-блакитної дружини. Але саме тому й воліємо наголосити на недоліках у цей переможний момент. Аби не було соромно за нікому не потрібні дифірамби в майбутньому.