Особливості житомирського гумору
Марина Поплавська. Характер відмінний, житомирський. Народилася не в понеділок, під знаком Риб (9 березня). Закінчила Житомирський педагогічний інститут, філолог. У КВНі з 1989 року. З 1996 року – лідер телевізійної команди «Дівчата із Житомира». Номінант «КіВіНа в темному». Учасниця численних телевізійних шоу. Педагог у квадраті. Працює вчителем української мови й літератури в загальноосвітній школі й викладає на кафедрі режисури в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтва. Спеціалізується на «Специфіці гумору КВН». У березні 2005 року під час відкритої лекції на тему «Особливості гумору жіночих команд КВН» потрапила в зону інтересу «Вечірки». Після нетривалого опору погодилася на інтерв’ю і співпрацю.
– Марино, здається, до «Дівчат із Житомира» у КВНі не було жодної виключно жіночої команди. Навіть «У джазі тільки дівчата» не обійшлися без представників сильної статі. Ви – виняток, потішна філологія, прорив українського фемінізму чи розрахунок на високих підборах?
– На жаль, «чоловіче питання» на філфаках і досі залишається не вирішеним. Щодо точного розрахунку і жіночої логіки на високих тонких підборах, то без цього справді не обійшлося. Задум був безпрограшним: під «Спайс Ґьорлз» на сцену виходять моделі: зачіски, руки-ноги, шикарне взуття. Я, звичайно, на «Спайс Ґьорлз» не претендувала, тож з’являлася на сцені як «бувала подруга». А від такої можна сподіватися й лірики, й фізики. Тим більше, на фестивалі в Сочі. Нас тоді помітили. І пішло-поїхало...
– До речі, про лірику. Наприкінці 80-х хлопці з «ДПІ» пожартували: «Технічна інтелігенція відрізняється від звичайної так само, як і звичайна вода від технічної». Але на практиці доведено, у КВНі краще грають і жартують «технарі».
– Це через те, що найкращими ліриками є фізики і навпаки. Хоча наша команда – виняток! Жартую.
– На думку Ельдара Рязанова, комедійний жанр – найнетриваліший у мистецтві. Вдало жартувати з кожним роком важче. І справді: те, що викликало сміх якихось десять-двадцять років тому, зараз сприймається як банальність. У наш час Аристофаном і Езопом не зачитуються. І найкраща КВНівська реприза двадцятого століття «Партіє, дай покерувати» (команда ДРІМ-ТІМ) вже не актуальна.
– Так, усе змінюється. Не без жалю спостерігаю за тим, над чим і як сміються в КВНі. Не на професійній сцені, а в масовому студентському середовищі. Усе більше заготовок, усе менше експромтів. Розминки якісь нудні. І майже всі то про «дурку», то на тему «меншин». А іноді здається, якби не реклама – то й обігравати не було б чого. Звичайно, жартувати можна над усім. Проте, якщо почуття гумору й такту відсутнє – це хоча й не смертельно, але назавжди. Скажімо, трапляються рекламні сюжети такі недолуго-тупі, що не варті й пересміювання. Для прикладу про «баб, які тануть від подарунків». Коли чоловіки напередодні жіночого свята називають жінок бабами, це, погодьтеся, не смішно.
– Погоджуюсь. І з цим зауваженням, і з тим, що реклама стала двигуном КВНу. А він, у свою чергу, перетворився на заробітчанство. З обов’язковим «відпрацьовуванням» спонсор-ських витрат і на догоду тим, хто робить на ньому аж ніяк не смішну політику. Можливо, в чомусь я не правий, але мені здається, що створення Української ліги КВН не стільки сприяє розвитку КВНівського руху, скільки посилює контроль з боку того, хто створив КВН. Точніше того, хто його собі підпорядкував.
– Я дуже поважаю Олександра Васильовича. І для КВНу він зробив чимало. Але не можна забувати, що біля витоків клубу веселих і дотепних стояли три чудових диваки: лікар Аксельрод, інженер Яковлєв і режисер Муратов. Саме вони є батьками-засновниками. А Олександр Васильович зміг його запатентувати, хоча я особисто нічого в цьому не бачу поганого.
– Отже, наша улюблена гра не «Планета КВН», а скоріше імперія.
– Зі своїм королівським двором, з особистою гвардією та сірим кардиналом. Щоправда, в КВНі він не підступний, інтриг не плете. Ви, напевно, здивуєтесь, але ця роль належить не Юлію Соломоновичу. Він людина знаюча, але його оцінки (з цього приводу КВНівці вже не раз «жартували») досить часто схожі на «барометр настрою» і «тонкий політичний розрахунок». Десять років тому, на 1/8 фіналу склалася така ситуація, коли і публіка, і більшість членів журі, у тому числі і Костянтин Ернст, висловили побажання – пропустити українську команду («Дівчат із Житомира») до наступного туру. Але Гусман, в ту пору ще головуючий в журі, залишився непохитним. А пам’ятаєте, як під час фінальної гри «Нових вірменів» і «Запоріжжя – Кривий Ріг – Транзит» зробили «нічию»? Звичайно, з першого ряду видніше. Але ж інші також не сліпі. Навіть з гальорки було видно, як одних «тягнуть», а інших, через не великоросійське походження команди, пригальмовують.
– Для тих, хто не вникає в тонкощі великоКВНівської політики, буде дивним дізнатися, що цензура в КВНі й досі існує. І не як пережиток радянських часів. Адже те, що «ріжуть», не лише плагіат (по-КВНівськи «повтори»), а й «крамолу».
– Саме так. Скільки разів режисери «вбивали» команду. Мовляв, такий жарт уже був років сорок тому у яких-небудь «Веселих хлопців». А про них ніхто нічого й не чув. Особливо прикро, коли вирізають родзинки, на яких побудовано весь сценарій... Оскільки цей жарт може коштувати команді-фавориту недобраних балів, тому – ніяких заперечень…
– Грати на виїзді складніше?
– Не сказала б: «стадіон – ворота – м’яч» скрізь однакові. Складніше грати через суддів і через те, що у нас у порівнянні з Росією інший інформаційно-політичний простір. Плюс фінансові ускладнення. Для багатьох талановитих КВНівців ця перешкода буває нездоланною.
– Марино, із минулого року ви старший викладач кафедри режисури Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. Читаєте відкриті лекції на кафедрі КВН. Але ж у вашій групі лише два студенти. Це нормально? І чи є перспектива у найсерйознішої і найнесерйознішої з наук?
– Два студенти – лише початок. Хлопці отримають дипломи професійних режисерів КВН. Знайдуть своє місце під сонцем. І приведуть туди таких же веселих та кмітливих. Упевнена, вони не будуть допускати «лівизни» і допоможуть КВНу стати таким, яким він має бути насправді!