Володимир Андрейцев:«Черства людина не може бути правником»
Про історію створення та сьогодення юридичного факультету розповідає його декан, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Володимир Андрейцев.
– Історія факультету співзвучна з історією університету, адже в указі імператора Миколи I «Про створення імператорського університету імені святого Володимира» було виписано, що має бути започатковано філософський і юридичний факультет. А в статусі про університет чітко визначено роль і місце факультету, навіть його структуру.
Київський університет створено на базі Кременецького ліцею. Більшість тамтешніх викладачів тоді було переведено до Києва. До речі. Першим професором нашого факультету став рідний брат Адама Міцкевича. А першим деканом 1835 року було призначено Ігнатія Даниловича. До того він працював у Вільно. Серед перших професорів ми бачимо учнів Сперанського. Він був державотворцем, займався питаннями кодифікації законодавства Російської імперії. Усі томи законів видавалися під його безпосереднім керівництвом. Крім того, Сперанський викладав у Вищому педагогічному інституті, де готували правників. Чотирьох випускників цього закладу було направлено для стажування до Університету святого Володимира. Найвідоміша постать серед них – Костянтин Неволін. Він фактично став фундатором створення кафедри державного права та енциклопедії законодавства. У нього є класична праця з енциклопедії законодавства, яку можна з успіхом застосовувати й нині. Вчені того часу прагнули передати не зміст нормативного припису, а дух права.
Костянтин Неволін – третій ректор в історії університету (1837-1843 роки). У цей складний період становлення університету треба було перейматися і навчальним процесом, і облаштуванням. На долю Неволіна випало бути будівничим. За часів його ректорства також було створено медичний факультет.
Потрібно сказати, що Неволін мав іще й талант неперевершеного лектора. При ньому сформувалася наукова школа, найяскравіший представник якої – Микола Іванішев. Він фактично продовжив усі напрацювання свого наставника.
Микола Іванішев уперше публічно захищав докторську дисертацію в цьому університеті. Відбувалося це за присутності міщан, які могли вільно відвідувати лекції. Публічний захист тривав упродовж кількох днів. І що цікаво: найбільше запитань (близько 50!) з-поміж присутніх професорів, які атестували на докторський ступінь Миколу Іванішева, поставив його вчитель Костянтин Неволін.
Згодом Микола Іванішев став деканом юридичного факультету (1848-1862 роки), потім упродовж п’яти років був ректором університету. Показово, що і Неволін, і Іванішев відмовилися від непростої посади ректора, аби зосередитися на науковій діяльності.
Не можна не згадати ще одну визначну постать тих часів – професора Олександра Кістяківського. Він віднайшов у місті Глухові рукопис так званої конституції українського права і видав книгу «Права, за якими судиться малоросійський народ». Там практично зібрано всі правничі звичаї, які тоді регулювали відносини між людьми. Одна з найвідоміших праць Олександра Кістяківського – «Вчення про смерть». Це питання дискутувалося і в ті часи. Нині знову активно обговорюється проблема смерті, точніше мораторію на смертний вирок, що пов’язано зі сповідуванням загальнолюдських європейських цінностей.
Син Олександра Кістяківського Богдан також обрав фах юриста – на початку XX століття був деканом факультету. Проте в наукових колах він здебільшого відомий як філософ під псевдонімом Українець. У своїх працях обстоював проблеми державності. Саме Богдан Кістяківський, мабуть, чи не вперше в історико-правничій літературі обґрунтував ознаки правової держави. Це сталося 1926 року.
Справу попередників продовжила плеяда визначних науковців. Це, зокрема, професори Павло Недбайло, Євгенія Назаренко, Павло Заворотько, Павло Матишевський, Віталій Лисиченко, Василь Янчук, Василь Мунтян, Діна Боброва, доцент Василь Катрич, академіки Опанас Підопригора, Лідія Воронова.
Безумовно, минуле тісно поєднано із сьогоденням. Тому історична спадщина пріоритетна для розвитку нашого факультету. У нас є чимало музейних експозицій, присвячених різним аспектам життєдіяльності факультету, і які, власне, стали передумовою формування концепції розвитку юридичного факультету на 2002-2007 роки. Перед нами завдання – підготувати не тільки висококваліфікованого фахівця, а ще й носія великої національної української культури. Юрист має поважати свій народ, розуміти особливості розвитку етносу, бути патріотом. Інакше він не зможе захистити інтереси ні держави, ні людини.
Ми запровадили цілу низку навчальних дисциплін, які не були притаманні для освіти радянського періоду, – звичаєве право, історія розвитку українського права, історія візантійського права. Вивчають у нас і церковне право… Гадаю, дуже важливо, щоби правник був носієм віри. Тобто він повинен не тільки сповідувати й добиватися верховенства права, а й до певної міри має його славити.
Черства людина не може бути правником. Хоча і добросердній важко інколи приймати ті чи ті рішення. Але вона має сильну духовну ауру, яка спонукає її на добрі вчинки. Навіть на досить сміливі. Ми маємо з вами факт прийняття історичного рішення судовою палатою у цивільних справах Верховного суду щодо президентських виборів 2004 року. Так от. Значна частина цієї палати – наші випускники.
Безумовно, нині юридичний факультет – елітна школа, де навчається молодь, яка має глибокі знання. До послуг наших студентів є все: новітня техніка, нові навчальні програми та плани, які включають найпередовіші освітні технології. Навчання поєднується з практикою, тому що на договірних засадах співпрацюємо практично з усіма органами законодавчої, виконавчої, судової влади, з правоохоронними органами, органами самоврядування. У студентів є чудова можливість свої знання перевірити на практиці. Ми не маємо рекламацій на наших випускників.
Нині працюємо над вступом у Болонський процес. Вивчаємо переваги європейської освіти, не забуваючи і про власні. Звісно, хотіли б, щоб наші студенти, отримавши диплом, могли вільно, без будь-яких обмежень, вийти на світовий ринок праці.
Чергову річницю створення факультету зустрічаємо із твердою вірою, що всі наші плани і задуми здійсняться, що наші випускники і надалі примножуватимуть славу й авторитет не тільки університету, а й усієї держави.