Страшна помста
...Десятирічного Олексу зґвалтували підлітки, коли той повертався пізно ввечері додому. Хлопчик, звичайно ж, матері й батькові про це не сказав, тільки проплакав усю ніч. А на ранок присягнувся, що як подорослішає – помститься своїм кривдникам. Серед них він упізнав сусіда – 16-річного Володимира А.
Нагода поквитатися із сусідом з’явилася, коли вже самому Олексі виповнилося майже шістнадцять років. На той час Володимир, маючи неабиякі кримінальні таланти, відбував покарання у в’язниці за грабіж, а наречена Надія жила в його матері, чекаючи судженого. Вона була вагітна.
…Хлопчик народився дуже схожим на свого батька. А Володимир тим часом за півроку до звільнення примудрився «заробити» собі ще три роки за побиття співкамерника. Терпіння Надійки, зрозуміло, виявилося небезмежним, і, переклавши виховання малюка на плечі свекрухи Ольги Михайлівни, вона почала влаштовувати особисте життя, де з-поміж десятка залицяльників знайшлося місце і для неповнолітнього Олекси.
За якийсь час із ув’язнення повернувся Володимир, і вирішив відзначити цю подію – зібрав своїх дружків, покликав і Олексу. Увечері біля річки розпалили вогнище. Усе, що відбувалося далі, за кілька діб буде відображено в міліцейських протоколах, показаннях свідків та учасників трагедії, що розігралася 21 червня минулого року.
Із матеріалів кримінальної справи. Показання Володимира А.: «Помститися Олексі я вирішив одразу ж, коли дізнався про його стосунки з моєю колишньою співмешканкою. Най обурливішим був той факт, що мешкали ми по сусідству, і я не міг уявити, як можна взагалі було допустити щось таке. Дорікала мені мати, глузували з мене знайомі. Вирішив, що просто вбити за приниження, які я пережив, буде замало, отже рішення познущатися з Олекси виникло само по собі. Спочатку знайшов привід для сварки й спровокував сусіда, аби він розпочав бійку. Тільки ж я був сильнішим за Олексу й за хвилину збив його з ніг… Коли побачив, що він не дихає, потягнув його до річки…»
Володимир відчув полегшення лише тоді, коли сусідський хлопець каменем пішов на дно. Потім повернувся до друзів, які відсутності ні його, ні Олекси не помітили.
Святкування тривало до світанку. По обіді наступного дня Володимира ледь розштовхала налякана мати й повідомила, що за ним прийшли правоохоронці. У міліції він дізнався, що сусіду вдалося випливти. Не сказали йому лише, що Олекса в критичному стані.
І все ж хлопець вижив. Проте найгірші прогнози лікарів виправдалися: через два місяці з діагнозом резидуальна шизофренія та довідкою про інвалідність I групи Олексу виписали з лікарні.
Слідство тривало недовго, й уже за кілька місяців Володимир опинився у звичному для себе середовищі – на казенних харчах. А його «суперник» почав одужувати. Як і раніше, допомагав матері, порався на городі, не відмовляв у допомозі й немічним односельцям. Єдине, про що просила мати його роботодавців, аби ті з Олексою не розраховувалися міцними напоями. Бо після вживання оковитої син, у буквальному розумінні слова, звірів, його поведінка ставала неконтрольованою. Одначе «світлих періодів» у житті Олекси було більше. Тоді він здавався цілком нормальною людиною, пригадував подробиці трагічного вечора й інколи, плачучи, скаржився матері, що через клятого зека у нього постійно болить голова, що вже ніколи він не матиме дружини та дітей, погрожував, що обов’язково поквитається з тим покидьком. Мати втішала сина, намагаючись відвернути його від тяжких думок, ходила з ним до церкви, і сподівалася, що станеться диво й організм молодого та привабливого парубка здолає недуг, і він ще зустріне свою половину…
Не склалося. 15 січня цього року Людмила Дмитрівна, мати Олекси, поїхала до райцентру на базар – продати городину й дещо купити з харчів. Перед тим, як завжди, наказала чоловікові Петру Івановичу не залишати Олексу ані на мить. Побоювалася за нього весь час. І цього разу, як з’ясувалося потім, зовсім недаремно. Утім, Олекса прокинувся в гуморі. Нашвидкуруч поснідавши, виявив бажання допомогти батькові майструвати драбину. Ближче до обіду Петро Іванович, поскаржившись на головний біль, пішов перепочити, а Олекса, переконавшись, що дорога до мрії останніх років вільна, прихопив із собою струганок і зник за сусідськими ворітьми.
Мабуть, мати Володимира, старенька Ольга Михайлівна, його появі у своєму дворі не здивувалася, і цей візит не налякав її. Вона, зі слів Олекси, запросила його до хати, поскаржилася, що всю тяжку роботу має виконувати сама, поцікавилася, чи обідав сьогодні Олекса, гостинно налила чарку. На свою біду, напевно, лише вона одна в усьому селі не знала, що від ста грамів доброзичливий сусід за якусь мить може перетворитися на справжнє чудовисько…
Його бачили, як він виходив із садиби Ольги Михайлівни. В одній руці тримав струганок, в іншій – невеличкий вузлик.
Коли ж батько Олекси за півгодини повернувся до роботи, син, наче і не було нічого, забивав останні цвяшки у драбину.
Про жорстоку розправу над беззахисною жінкою село дізналося тільки наступного ранку, коли та не вийшла до молочника, який щодня об’їжджав власників корів. Він і знайшов її у власній оселі з розтрощеним навпіл черепом. Такого звірства в селі не міг пригадати ніхто. Отож, біля хати загиблої зібралися від малого до старого. Жодні вмовляння оперативників не знищувати слідів убивці й полишити місце трагедії не допомогли. Люди хвилювалися, обурювалися, адже Ольга Михайлівна за своє життя не заподіяла нікому зла. Олекса в цей час спав міцним сном. Матері ледве вдалося розбурхати його, аби він повечеряв.
До їхнього будинку міліціонери прийшли пізно ввечері, й одразу ж рушили до літньої кухні, що була й за майстерню. Там правоохоронці знайшли струганок.
Невдовзі криміналістична експертиза виявила на ручці теслярського інструмента сліди крові, група якої ідентична групі крові вбитої Ольги Михайлівни. Петра Івановича та Олексу затримали. Одначе свою причетність до вбивства обидва не визнавали. І тільки після обшуку в будинку, коли було знайдено вузлик із прикрасами та нічого не вартими ножами й виделками, Олекса розплакався і почав розповідати.
Цього разу його заарештували. Ознайомившись із висновками лікарів, хлопця доправили до спеціалізованої лікарні, де він перебуватиме певний термін. До кримінальної відповідальності за станом здоров’я Олексу притягнуто не буде.
...Село ще обговорює страшну новину. Будиночок Ольги Михайлівни правоохоронці опломбували – до повернення спадкоємця Володимира. Знаючи його запальний характер, не виключають, що за смерть матері він помститься. І невідомо, хто із сім’ї Олекси першим зустрінеться на його шляху.
Подейкують, що сам убивця тепер цілком щасливий, і про те, що накоїв, аніскільки не шкодує. Каже, що… майже нічого не пам’ятає. Можливо, лукавить, а може, його куценька свідомість таки звільнилася від тягара, який постійно тиснув, не давав жити, примушував розробляти плани помсти один страшніший від іншого.