Мінеральна вода… з водопровідного крана

Україна не обділена водними ресурсами: помережана вздовж і впоперек ріками і річечками, озерами, джерелами, ставками. Тому, здавалося б, нам нічого гнівити Бога. Але ж то лише на перший погляд наша земля така щедра на воду. Проблем тут більш ніж досить. За даними Держспоживзахисту, за 2003 рік стан якості питної води центрального водопостачання в 12 областях визнано критичним, у 8 – незадовільним і тільки 6 областей заслужили «трієчки».

Якщо з крана на кухні біжить несмачна, шкідлива для здоров’я вода, то, звісно, людина має шукати альтернативне джерело. Де? На споживчому ринку. Тут виробники не сплять – тримають руку на пульсі еколого-споживчих проблем і забезпечують населення питною пляшкованою водою. Поки що українці мало вживають такого продукту – 2004 року на душу населення припадало 20,6 літра (2003-го було 17,6 л). А, приміром, у Чехії цей показник становить 85 л, у Німеччині, Франції, Італії – перевищує 100 літрів.
Яку п’ємо воду, таке й маємо здоров’я. Доктор медичних наук, професор Тетяна Стрикаленко навела такі факти: згідно з соціологічними опитуваннями жителів Києва та Одеси, люди, які впродовж трьох місяців пили пляшковану воду, відзначали поліпшення самопочуття і зниження частоти загострення хронічних захворювань (60%). Половина респондентів, які купували її для дітей, тішилися з того, що ті рідше мали шлункові захворювання. Цю закономірність підтвердив і лікар-онколог вищої категорії Олег Бобиляк, який родом із Трускавця.

– Коли я працював на станції швидкої допомоги в моєму рідному місті, – зауважив він, – то за два роки лише один раз мав справу з хворим, у якого була нирковокам’яна хвороба. У Бердянську ж, куди доля занесла пізніше, щодоби госпіталізовував 2-3 хворих із таким діагнозом.

Так, мінеральні води мають цілющі властивості. Але ж як зорієнтуватися в тому морі пляшкованої Н2О, як не потрапити на гачок фальсифікаторів?

Згідно із загальносвітовими стандартами, для продуктів, розроблених ООН і ВООЗ, існує дві категорії вод: природні мінералізовані, що видобуваються у визначених благополучних курортних регіонах і мають оригінальний склад основних елементів, і штучні, що не прив’язані до унікального джерела. Останні можна виробляти з артезіанської чи водопровідної води, попередньо очищаючи і змінюючи її склад, зокрема додаючи хімічно чисті солі. У світі «штучні» мінералки здебільшого виготовляють великі транснаціональні компанії. За кордоном достатньо вивчити етикетку, щоб зорієнтуватися, що ліпше вибрати: справжню мінералку чи штучну питну. Український же споживач навпомацки ходить поміж бутлями і пляшками, бо скрізь пишуть одне й те саме: «Найкраща у світі питна вода». Чи не настав час законодавчо встановити, що на упаковці фасованої води виробник повинен вказувати не тільки місце її виробництва, а й джерело водопостачання і його категорію? А то виходить, що купуємо мінералку, яку насправді розлито з водопровідного крана, а торгова марка на пляшці така, що можна подумати, наче продукт привезли з Карпат. Виникає запитання: за що платить споживач? За віру в високоякісну пляшковану воду.

Проблема ідентифікації походження продукту в споживчій сфері не нова. Валентин Безрукий, генеральний директор Центру незалежних споживчих експертиз «Тест», зазначив, що виробники часто вводять покупців в оману. Тому не треба лінуватися вивчати всю інформацію, що є на етикетці. Він підтвердив, що «Бонаква», «Аква мінерале» і «Аквель» – штучно мінералізовані води.

Найліпше, звісно, споживати живу (сиру) воду, яка має свою енергетику. Директор Інституту екології і людини, професор Михайло Курик упевнений, що вона найкорисніша, найцінніша для здоров’я. Але де ж її взяти? Він порадив вживати талу воду, яку можна приготувати в домашніх умовах.