Сабо і Мунтяна, Бібу й Поркуяна жде Вкраїна, жде!..

Ет! Не знайшов я що відповісти цьому хлопчикові з «Екс-Президентів» на його уїдливе контр-запитання: «А вы сами-то, чай, давно на стадионе были?». Так, мій самовпевнений і самозадоволений опоненте. Давненько.

Чи не тоді, коли на сторінках колись популярного журналу «Україна» надрукували шлягер тих часів – своєрідний футбольний ремікс славнозвісної «Черемшини». Тренером біло-блакитних був тоді, що називається, кондовий москаль – Віктор Маслов. Небалакучий був чоловік, через що його прононс корінного москвича тодішніх уболівальників не дуже дратував. А результати тодішні – маю на увазі спортивні – були такими, що москальство Маслову вибачали однозначно. Тим більш, він у справи мовно-культурні, на відміну від деяких своїх наступників, не втручався, до Верховної Ради СРСР чи в мери Києва не балотувався.

Що вдієш, час іде. Змінюються й шлягери. І от 24 березня цього року в УНІАН так званий комітет «спасения» «Динамо» – організація невідь-де і ким зареєстрована – презентує «песню, специально написанную в поддержку клуба». Як зазначили екс-президенти, текст її взято безпосередньо зі стадіону. По суті, це трохи оброблені «речовки». Якою мовою вони виголошуються? Сподіваюся, читач не вважає мене настільки наївним, що, йдучи на презентацію, я мав щодо цього якісь ілюзії? Обурення одного з екс-президентів, про яке йшлося на початку, було цілком щирим: «Ви що, чули коли-небудь, щоб динамівські фани вигукували чи співали щось по-українськи?» А й справді, не чув. Але ж делікатно заперечив хлопцям і дівчатам, серед яких, до речі, була присутня екс-солістка «ВІА Гри» Ганна Белькевич (у дівоцтві – Седакова): може, й не варто безоглядно пливти за стихією мовно-культурного нігілізму, яким за часів Кучми просякла українська молодь; може, завдання українських (не географічно, а за духом!) композиторів, поетів і співаків – ще й формувати свідомість цих юнаків та дівчат – здебільшого активних учасників Помаранчевої революції? Слава Богові, один колега-журналіст теж звернув увагу: у Великій Британії з трибун стадіонів, співаючи, просять Господа дати здоров’я королеві, а в нас – чужою мовою обожнюють «бело-синий – самый сильный».

«Випадково» – мов той рояль у кущах – журналістів біля входу до УНІАН зустрічала купка динамівських фанів: «Дінама! Ми с табой!» – волали вони, і завдяки мегафонам шумовий ефект був відчутним. А в чому, власне, річ? Яка небезпека нависла над клубом? Що змусило деяких учасників презентації залишити престижний курорт у Єгипті і стрімголов кинутись «спасать» «Динамо»? До речі, та абсолютна меншість, яка відчуває патріотизм не тільки динамівський, а й український, в особі Олега Лужного, наприклад, знизує плечима: а до чого тут ми, футболісти? До чого тут спорт?