Засніжені вершини перемог
Олімпіада! Кожен, хто брав у ній участь чи хоча б спостерігав за змаганнями, ніколи не забуде грандіозних урочистостей та феєрій. Вражають і святкові дійства на честь Пара- та Дефолімпіад. Спортсменів проводжають і зустрічають з усіма почестями… Та серце щемить від болю, коли держава забуває про інших своїх героїв-учасників та переможців Спецолімпіади.
До Нагано – по перемогу
Мабуть, про Міжнародну Спеціальну Олімпіаду більшість з нас досі й не чула. Однак робота в Україні за програмою Спецолімпіади проводиться ще з 90-х років. Нині різними видами спорту займається більш як 5 тисяч українців зі зниженим рівнем інтелекту. Зазвичай їх тренують у спеціальних школах-інтернатах фахівці з лікувальної фізкультури. Нещодавно їхні вихованці повернулися з японського міста Нагано, де відбулася чергова зимова Спецолімпіада.
На межі дискваліфікації
Серед 2,5 тисячі учасників із 80 країн світу 33 спортсмени представляли Україну, зокрема й постійні відвідувачі Київського соціально-психологічного реабілітаційного центру «Подолання» Степан і Володимир. Про тернистий шлях до перемоги Степана розповіла його мама.
На відміну від пара- та дефолімпійців, якими опікується держава, учасники Спецолімпіади мали лише батьківську та спонсорську підтримку. У дорогу вирушили по-скромному: без святкових проводів. Але в Японії їх зустріли урочисто. Тож почуття «знехтуваних» одразу ж зникло. Учасників розмістили в японських сім’ях, які вишикувалися в чергу, щоб на час ігор дати прихисток спортсменам. Степана й Володимира теж привітно прийняли в одній із «небідних» японських родин.
По прибуттю до Нагано 24-річний Степан, який уже 8 років займається спортом, дуже засмутився, бо його спортивна форма й інвентар не відповідали світовим стандартам: лижі не відстібалися автоматично, щоб у разі падіння уникнути травмування. Лихо спіткало й 27-річного Володимира: під час тренування в нього зламалася лижа. Хлопці були в розпачі – на них чекала дискваліфікація. Звісно, що купити нове обладнання вони не могли – не було коштів. Допомогли іноземні тренери: на час ігор вони взяли їм лижі напрокат.
У полоні східної екзотики
Результатом багаторічних тренувань та наполегливості хлопців сталиспецолімпійські нагороди. Степан здобув золоту та бронзову медалі, Володя ж – увесь комплект нагород. На таких змаганнях – вони не вперше. Переможцями приїжджали і з Франції, і зі Словенії. У Нагано зустріли друзів-іноземців, з якими змагалися раніше.
За японським звичаєм хлопці спали на підлозі (з підігрівом). Однак харчувалися все ж з європейської кухні, щоб не зашкодити шлунку екзотичними стравами. Надовго запам’ятається спортсменам і одна з найдавніших східних традицій – чайна церемонія. Учасники Спецолімпіади ознайомилися і з мальовничими куточками Нагано. Вечорами для них влаштовували цікаві музичні програми, а невід’ємною складовою щоденних тренувань та відпочинку були сауна та джакузі. Спортсменів оздоровлювали за міжнародною оздоровчою програмою, тож додому вони повернулися задоволеними. На пам’ять про Нагано спецолімпійцям ще й влаштували святковий феєрверк. У Києві ж переможців вітала лише хуртовина…
Спорт заради розвитку, а не заради м’язів
У столиці юнаки знову повернулися до звичного їм життя. Нині вони навчаються в ліцеї технологій дизайну виробів зі шкіри. Щодня після занять відвідують вечірню школу. На вихідних продовжують тренуватися. Для них це спосіб життя, можливість розвиватися, а не просто накачувати м’язи. «На жаль, ще й досі наша держава не спромоглася подбати про людей зі зниженим рівнем інтелекту. Нині вони не мають жодного спеціального спортивного центру, жодної бази, де могли б тренуватися на належному рівні», – зауважила мама Степана. Потрібно розраховувати лише на власні сили. Вона розповіла, що батьки та організатори неодноразово зверталися по допомогу в різні інстанції, але безрезультатно. Хоча столична влада пішла назустріч: надала спортсменам зі зниженим рівнем інтелекту можливість безплатно тренуватися в Протасовому Яру.
Долають перешкоди разом
Щоп’ятниці Володимир і Степан приходять до центру «Подолання», який давно вже став рідним. Тут вони не лише займаються із психологами та соцпедагогами, а й допомагають своїм молодшим друзям. Тобто одночасно виконують роль волонтерів, які навчають спілкуватися з навколишнім світом і долати перешкоди. Директор центру Тетяна Ліснічук називає Степана дуже здібним та старанним вихованцем: «Але це заслуга не лише наших фахівців-педагогів та тренерів, а й усіх небайдужих». Володимир теж дуже здібний. Він чудово грає на гітарі та виконує пісні Висоцького. А ще полагодив у центрі швейну машину! Тож хлопці долають не лише гірські вершини, а й людську відчуженість і зневагу. А їхні серця завжди відкриті для доброти.