Половинчаста радість Коха

Своє перше велике відкриття Роберт Кох зробив у глухій провінції, самотнім, без жодних асистентів чи бодай чогось, що хоч би віддалено нагадувало лабораторію. Він навіть не знав, що в цей же час англієць Лістер і француз Пастер уже висунули теорію про заразні мікроорганізми. Кох же пробирався крізь хащі медичних таємниць тільки самотужки. Так-от, першим його відкриттям був збудник сибірки.

Роберт і його 271 препарат

Повідомлення про це стало сенсацією в науковому світі. Щоправда, проміння слави зовсім не зігріло вченого-початківця: патріархи медицини аж ніяк не хотіли потіснитися і впустити його на Олімп. Роберт Кох, як і раніше, працював у містечку Вільштейні санітарним лікарем, а у вільний час займався мікробіологією. Однак його наукові роботи викликали щораз більшу цікавість у наукових колах. Невдовзі Коха і його родину перевели до Берліна і призначили на високу посаду радника урядового управління охорони здоров’я.

Молодий вчений з ентузіазмом кинувся на боротьбу із найстрашнішою недугою сучасності – туберкульозом. Уже сьома частина людства вимерла від тяжкої хвороби, а жодних засобів зупинити її не було. Ніхто на той час не знав, звідки вона береться, ніхто не відав, як заражаються нею, нікому не було відомо, як її лікувати.

Кох перебував у активному пошуку збудника туберкульозної інфекції. Годинами він просиджував над мікроскопом, вдихаючи частини висохлого мокротиння хворих. І зовсім не турбувався про те, що сам також може заразитися. Роберт ставив сотні й тисячі експериментів. Але злісний мікроб не давався в руки. Одного разу він вигадав зовсім новий розчин фарби, яким вкрив препарат під мікроскопом. Зруйновані клітини легеневої тканини раптом подекуди мовби засвітилися місячним сяйвом. Поблискують і рухаються! У вченого затремтіли руки: ці витончені, крихітні й злегка вигнуті палички – убивці. То був 271-й препарат, над яким працював Кох. А скільки днів і недоспаних ночей! Роберт ще не зовсім усвідомив, що він відкрив саме ту паличку, яку людство згодом назве його іменем. Проте він не поспішав повідомляти про своє відкриття. Сотні експериментів із мишами, свинками, тисячі дослідів, аби позбутися всіх сумнівів. І тільки потім він написав роботу, яку назвав скромно «Про етіологію туберкульозу», і відніс її до Берлінського товариства наукової медицини. На ранок ім’я німецького лікаря було на устах у всіх лікарів світу. Це сталося 24 березня 1882 року.

Вісім років визнаний вчений і батько бактеріології Роберт Кох провів у пошуках ліків від туберкульозу. А коли оголосив про свій винахід, це, на жаль, стало трагедією всього його життя. Невдовзі хворі, які чекали зцілення від сухот, переконались, що туберкулін (так Кох назвав свій винахід) не тільки не виліковує від туберкульозу, а й часто підточує організм, прискорюючи смерть. Лише через 17 років після смерті Коха його учні дали цьому препарату нове життя. Почалася діагностична ера. Реакція Пірке, що нині відома в усьому світі, базується на підвищеній чутливості враженого туберкульозом організму до туберкуліну. Й досі, майже через 200 років, це головна діагностична реакція в сучасній фтизіатрії.

200 літ по тому

Із 1992 року в світі помічене зростання частоти захворюваності на туберкульоз.  Із наступного – ВООЗ проголосила епідемію туберкульозу глобальною небезпекою. Ця біда не оминула й Україну. Епідемічний стан у нас оголошено 1995 року. За цей час  захворюваність на всі форми туберкульозу зросла в Україні в два з половиною раза, а показник смертності – у 2,8 раза, тобто на 100 тисяч населення нині від туберкульозу вмирає трохи більше 22-х тисяч осіб. Тільки в Києві торік виявлено 1274 хворих, порівняно з попереднім роком ця кількість зросла майже на 12 відсотків. Що говорити, якщо 2004 року на туберкульоз у столиці захворіло 37 дітей. Епідемічна ситуація ускладнюється зростанням кількості випадків захворювання на полірезистентні (стійкі до ліків) форми туберкульозу.

Що ж робити? Чому так ускладнилися методи боротьби з недугою? На жаль, уже не перший рік констатуємо, що причини тут здебільшого соціальні. Зменшується імунізація дітей  шкільного віку, знижується кількість профілактичних  флюорографічних оглядів дорослого населення. А це якраз і не сприяє своєчасному виявленню спалахів хвороби серед тих соціальних верств, які найбільше підпадають під групи ризику. Але ж давно відомо, що туберкульоз – це хвороба, яка  легко долає бар’єри  і передається повітряно-крапельним шляхом від людини до людини. Заразитися занадто просто. А як перепинити шлях збуднику?

– Нікому не завадить обстеження в поліклініці, особливо якщо з’явилися якісь підозрілі симптоми, – каже головний лікар Київського центру здоров’я, кандидат медичних наук Віктор Лозинський. – Які це можуть бути симптоми? Якщо, приміром, кашель триває протягом 2-3 тижнів, потрібно негайно звернутися до лікаря. За новою стратегією проекту TACIS «Профілактика та боротьба з туберкульозом», якщо хворобу було виявлено, то це більше не означає, що пацієнт має провести в лікарні один рік. У Києві, скажімо, такі пацієнти здебільшого лікуються в поліклініках та медико-соціальних центрах Червоного Хреста на амбулаторній  основі.  Діагностику та лікування туберкульозу проводять безоплатно. Протитуберкульозні  препарати доступні в достатній кількості для всіх таких хворих.

Однак поки що повністю впоратися з проблемою не вдається ані ескулапам, ані волонтерам Червоного Хреста. По-перше, столиця – це вокзали й причали, а значить скупчення у великій кількості різного бувалого люду. По-друге, безробітні й діти, що позбавлені батьківського піклування, а також бомжі часто створюють епідемічно небезпечні осередки. А найголовніше те, які нині виникла проблема ще й полірезистентних форм туберкульозу. Пацієнти з хронічним перебігом захворювання у 75-80 відсотках випадків виділяють стійкі до протитуберкульозних препаратів мікобактерії, які й є джерелом зараження населення міста.

Найочевидніше завдання сьогоднішнього дня – це  своєчасне виявлення хворих. А тоді вже потрібно звертатися до протитуберкульозної служби міста, лабораторії якої уточнять діагностику, проведуть ґрунтовні дослідження, тести з ідентифікації, визначать стійкість збудника до препаратів і порекомендують відповідні ліки.