Ті, хто поводиться «зверхньо»
Учасники унікального театру «Торба» грають вистави… на ходулях. Вони збільшуються у зрості на півтора метра, проте запевняють, що навчитися так пересуватися легко. Більше зусиль треба докласти, аби навчитися танцювати на підпорках. Щоправда, навіть вельми вправні не відважаться ходити вулицями настільки «зверхньо».
Якщо ж «ходулісти» все ж вирішують ризикнути, з ними та випадковими свідками такої прогулянки трапляються кумедні випадки. Скажімо, якось «Торба» знімалася у фільмі Сергія Маслобойщикова про Києво-Могилянську академію. Недільного літнього ранку актори в чорних штанях, мантіях та магістерських шапочках стояли біля пам’ятнику Сковороді на Подолі. Компанію помітила бабуся, яка йшла до церкви на вранішню службу. З жахом вона закричала «Демони!», почала хреститися та кричати «Свят-свят-свят».
Якось один із акторів прогулювався у костюмі «Червоний диявол» – «торбисти» усім своїм костюмам дають назви. Його побачив нетверезий чоловік і від такого видовища впав на коліна, обіцяючи: «Більше ніколи так не напиватимуся!» Театр «Торба» виник з кращого в Україні студентського театру «LUDUS» при Києво-Могилянській академії. «Разом із LUDUSом та його патроном, Київським експериментальним театром, ми пройшли живу акторську школу на вулицях багатьох міст України, Польщі та Німеччини», – розповідає керівник «Торби» Олександра Ткаченко.
Ідея театру на ходулях бере початок із середньовічних карнавалів, переважно італійських – тоді на ходулях з’являлися негативні герої.
В Україну на гастролі такі театри почали приїздити лише на початку минулого століття. Тож «Торба» – перший український театр на ходулях. Театру три роки, у ньому – десять акторів, переважно, студентів-культурологів, але є і юнак-програміст.
Два рази на тиждень «Торба» працює у нічних клубах Києва, влітку часто їздить у Крим, є постійним учасником урочистостей з нагоди Дня Ялти: «Складніше назвати обласний центр, у якому ми не були».
Основний пункт програми – ходульні номери. Зокрема, улюблені номери самих «ходулістів», а також найвидовищніші – канкан та болеро. Суть останнього: два юнаки б’ються на мечах, які в ході поєдинку спалахують.
Загалом же «Торба» вважає, що лише починає активну діяльність, а майбутнє своє учасники бачать у драматичних виставах. До літньої мандрівки на фестиваль вуличних театрів у Німеччині актори створюють півторагодинну виставу. Сценарій пишуть самі: про хлопця, який потрапляє у велике місто, де з ним відбувається трансформація, про те, як місто «ламає та будує людину». Вистава буде комбінованою – і на ходулях, і на ногах. «Такі переходи мають підкреслювати сюжетну лінію», – каже Саша Ткаченко.
Ходулі «торбисти» роблять самостійно: на кухні, з дреллю в руках. Спочатку підпорки були дерев’яними, але вони служать не більше чотирьох років, тож зараз актори виготовляють їх з дюр-алюмінію. Є й мішки спеціальні для транспортування ходуль.
Падіння, на щастя, трапляються зрідка. Якщо ж трапляється така прикрість, то у 99 випадків із ста це через те, що було дуже слизько, або хтось штовхнув. «Я впала один раз за пять років, – каже пані Ткаченко, – посковзнулася на вологій керамічній плитці».
«Здається, ми ніколи не будемо готовими пов’язати своє життя з театром, але й залишити його не можемо, – окреслює дилему Саша Ткаченко. – Тож, мабуть, і надалі доведеться поєднувати дві справи: театр та основну професію». «Ходулісти» – цілком повноцінні актори і тому страшенно ображаються, коли їх називають циркачами. Існує абсолютно не стандартна специфіка акторської майстерності на ходулях – якщо це, звісно, не «шалтание-болтание», не створення фону. «Треба грати перебільшені емоції – адже зазвичай ми працюємо на численну вуличну публіку, – каже Саша. – Іноді маска допомагає, але все одно маємо грати без неї».