Пішов до друга – опинився за ґратами

Схоже, наші громадяни було втратили довіру до працівників правоохоронних органів. Розповідями про знущання над затриманими лякають неслухняних дітлахів. Останнім часом з’явилася надія, що міліція буде з народом не тільки на словах, і виконуватиме свої прямі обов’язки – захист мирних громадян. Але до цього ще далеченько.

А поки що не вірять українці у професіоналізм міліціонерів. Попри всі заяви великих міліцейських начальників, які наводять статистику – стільки-то злочинців притягнуто до відповідальності, розкриття зростає, і злочинність падає. Отут і хотілось би зробити акцент на словах «притягнуто до відповідальності».

...Андрієві ввечері, 22 лютого, зателефонував друг і запропонував заїхати в гості, забрати давно очікувані диски з новими фільмами. Чому б і не проїхатись? Поспілкувавшись із приятелем, Андрій зібрався їхати додому, але тільки-но вийшов з під’їзду, як на нього налетіли троє міліціонерів. Без зайвих розмов скрутили руки і повернули обличчям до дверей під’їзду. У хлопця відібрало мову, а коли трохи оговтався, спробував запитати, що трапилося. На цілком правомірне запитання міліціонер відповів кулаком під дих. Після чого в Андрія виникла ще одна проблема – набрати повітря в легені. До міліціонерів, які діловито одягали хлопцю наручники, підійшов начальник, було видно, що сержант. Краєм ока глянувши на худенького Андрія, якого наче супермена тримали аж двоє здоровенних правоохоронців, ліниво кинув: «Пайдьот. Давай єво в абєзьяннік». Андрія, наче небезпечного злочинця, потягли до схованої у провулку міліцейської машини. У машині хлопець приєднався до двох бомжів і однієї п’янючої жіночки, якій було все одно, куди і з ким їхати. Від «аромату», що ішов від усіх присутніх, Андрія ледь не знудило. Хлопець почав грюкати у двері, намагаючись пояснити, що сталося якесь непорозуміння. Двері авто відчинилися, і один із міліціонерів «співчутливо» запитав: «Хлопче, знаєш, як важко збирати вибиті зуби зламаними руками?» По Андрієвих очах правоохоронець побачив, що його зрозуміли. Двері зачинилися, почувся гуркіт мотора. Андрій так і залишився сидіти з відкритим ротом. Бомжі з розумінням посміхалися, жіночка вже смачно хропіла. Ніч обіцяла бути веселою…

Вечір видався для міліціонерів неврожайним на злочинців, тому у відділенні міліції були лише бомжі та п’янички. Різко контрастували з іншими кілька молодиків із роззявленими ротами і округленими очима. У відділенні повним ходом ішов розподіл «злочинців». Бомжі, видно, були постійними відвідувачами «гостинного» закладу і, здавалось, наперед знали свою долю. Хлопця «добрі міліціонери» вирішили не відривати від компанії і запхнули в малесеньку камеру з уже згаданими безпритульними. Жіночка опинилася по сусідству. Компанія вирішила не гаяти часу і вкладалася спати на вузенькій лаві. У камері стояв страшенний сморід, тому Андрій вмостився ближче до дверей.

Серед ночі прокинулася «леді», в якої почали «горіти труби». Перший раз вартовий без розмов випустив жінку і хлопця до «вбиральні». Андрій одразу пожалкував, що вийшов з камери: в сусідній кімнаті браві правоохоронці «обробляли» якогось чоловіка, як з’ясувалося потім, пожежника. На обличчі вогнеборця уже не залишилося живого місця. Коли через півгодини жінка почала гамселити у двері, вимагаючи води, черговий мовчки заліпив п’яничці у вухо. До самого ранку ані пити, ані до туалету їй уже не хотілося.
Ранок розпочався жваво. Міліціонери шикували «злочинців» перед відділенням. Через кілька хвилин по компанію під’їхала… маршрутка, яка мала відвезти всіх до районного суду. Коли всіх утрамбували до маленької «Газелі», від ароматів почало різати в очах. Невгамовні бомжі закликали всіх присутніх передавати гроші за проїзд. Ніхто, окрім ще кількох безтурботних бомжів і жіночки, що потерпала від страшного похмілля, на жарти не відповів. Водій, якому ще з місяць доведеться відмивати машину, теж не поділяв ентузіазму підсудних і лише тихо зітхав.

Чекати «прийому» довелося довго. Жінка, якій вже трохи попустило, заспокоювала похнюпленого хлопця: от зараз випустять і поїдемо на площу Шевченка, там можна за одну гривню взяти сто грамів і цукерку. Така перспектива аж ніяк не надихала Андрія. Суддя була трохи збентеженою, побачивши серед бомжів та п’яничок цілком пристойного хлопця. Та звіт міліціонерів був суворим: стаття 173 адміністративного кодексу, звинувачення у брудній лайці (!). Ще й чинив опір нарядові міліції при затриманні, довелося одягнути наручники. Покарання – п’ятдесят гривень штрафу. Навіть знайшлися свідчення свідків, яких, за словами хлопця, і близько не було.

Оскаржувати ці рішення хлопець не має наміру, каже, радий був просто піти додому. Тепер, запевняє, що в гості до друга його жодними дисками не заманиш. Мовляв, друзі розповідали про свавілля міліціонерів у цьому районі, але такого собі уявити не міг навіть у страшному сні. До речі, пожежника, про якого згадувалося, привели до зали суду зі страшною гематомою на обличчі. Це і є правоохоронці? Хто ж захистить людей від таких «захисників»?

Зрозуміло, міліція прагне поповнити бюджет за допомогою стягнення штрафів із фізичних осіб. Але, як казав класик, добрими намірами вистелена дорога до пекла. Звісно, серед правоохоронців є справжні герої, які щодня, ризикуючи своїм життям, рятують наші, але трапляються, на жаль, і такі оказії... у формі міліціонерів. Постає питання не про професійну придатність, а про моральні цінності, людяність правоохоронців, над вихованням яких треба ще працювати роками.