Київська міжусобиця нарешті стала реальністю
Очікуваний як центральний у турі, матч «Арсенала» з «Динамо» таки виправдав загальні сподівання. Безкомпромісне протистояння, що тривало від стартового сигналу судді до фінального, не залишило байдужим ні публіку на «Олімпійському», ні телеглядачів. І додало чимало інформації для роздумів фахівцям, які також поступово звикаються з омріяною появою в українському футболі справжнього столичного «дербі».
Не беремося стверджувати категорично, закономірною чи ні стала нічия в змаганні київських клубів. І не лише тому, що впродовж ігрового часу шальки терезів коливалися то в одну, то в другу сторону. Зрештою, як полюбляють наголошувати в таких випадках ветерани футбольних баталій, рахунок на табло. Тож значно важливішим, як на нас, є факт реального, а не тільки задекларованого протистояння, в якому не знайшлося місця жодному компромісові. А вже на цьому тлі можна й посперечатися з приводу того, що спричинило другу в сезоні нічию земляків: організована протидія «муніципалістів» чи проблеми з динамівським наступом. Аж до характерних нюансів з обов’язковим для «Динамо» останніх років Белькевичем у центрі загальної уваги: пізня поява «диспетчера» на полі чи його поява взагалі (мова про змарнований штатним капітаном команди голевий момент).
Однак ми воліємо зосередити увагу на інших аспектах. «Арсенал» і «Динамо» так і не виявили найсильнішого в цій парі, звівши обидва календарних поєдинки до нічиєї. До речі, вперше за три з половиною сезони, відколи муніципальна столична команда заступила в елітному дивізіоні національного чемпіонату ЦСКА. Факт унікальний насправді. Та він набуде ще гучнішого розголосу, якщо наголосити на супутному цифровому варіанті: виявляється, динамівці вперше в історії не виграли впродовж одного чемпіонату аж два матчі в земляків!
Історія київських «дербі» започаткована в серпні 1995 року, коли молодий «ЦСКА-Борисфен» фоменківського призову не дав «зламати» себе «Динамо» з Ребровим і Шевченком у наступі і з Сабо на тренерській лаві. До одинадцятого національного включно історичному флагманові нашого футболу протистояв один колектив – армійський, якого навесні 2002 року замінив муніципальний «Арсенал». І тільки в двох з чотирнадцяти матчів опонент «блакитно-білих» уник поразки. У двох наступних чемпіонатах два, а потім і три суперники спромоглися на один успішний поєдинок у кожному сезоні. Проте останній з них – мова про перемогу «Борисфена» в Борисполі – став унікальним і воістину промовистим: як з’ясувалося, «Динамо» може поступитися не тільки «Шахтареві», «Дніпрові» чи «Карпатам», а й «молодшим братам» із свого регіону!
Ще кілька років тому, дискутуючи про шляхи та способи реального підвищення конкурентоспроможності національного чемпіонату, ми стверджували, що нашим клубам бракує не стільки грошей і вправних гравців, скільки турнірної незалежності. Минули часи і відійшли в минуле катастрофічне злидарство та дефіцит «зірок» у провідних українських колективах. Але прогнозованість матчів на кшталт донецького «дербі» чи «Шахтар» – «Іллічівець», як і раніше, стовідсоткова. На жаль, цей факт гальмує розвиток українського футболу. Зате в Києві подібного вже немає, і відсутність фальші неодмінно поверне глядача на трибуни. На столичну міжусобицю, що тішить душу щирого цінителя народної гри.