Співочий провісник тепла
Виходжу вранці у двір і бачу: підлітки ладнають на березу новеньку шпаківню. А неподалік кілька чорненьких пташок золотистими оченятами-намистинками слідкують за хлоп’ятами. Комусь одному з провісників весни пощастить влаштувати тут родинне гніздечко, бо шпаки тільки на садові ділянки полюбляють літати зграйками, а жити воліють парами подалі одна від одної. Знаю це з дитинства, коли ми разом з нашою учителькою біології Фімою Степанівною щовесни зустрічали цих пташок, а потім спостерігали за їх життям.
Не знаю, чи під силу шпакові закукурікати по-півнячому, але чути в його виконанні і кумкання жаби, і посвист вільшанки, і крик перепілки, і нявкання кішки, і верещання, й тріщання доводилося не раз. Шпак – чудовий наслідувач, але є в нього й своя пісня – неповторна, виразна, бадьора та заклична. Саме нею пернатий і приворожує подругу.
Наша Фіма Степанівна розповідала, що в світі є багато видів шпаків – навіть рожеві та довгохвості. Але в нас водяться звичайні, проте дуже цікаві. Чорненькі, з металевим відблиском, з дрібненькими світлими цяточками, вони не бояться людей і охоче оселяються у виготовлених для них будиночках. Недарма ж у дитинстві нам частенько загадували загадки: «Не людина, а в хатці живе», «У садочку понад тином я зробив йому хатину. Він навколо обдивився, засміявсь і оселився».
Ті ж птахи, яким не дісталося шпаківень, шукають місце під покрівлею, у стінах будівель, у дуплах старих дерев. Цікаво, що шпаки між собою ніколи не сваряться за оселю, а от коли якийсь інший птах займе дерев’яну хатинку, гуртом його звідти виганяють. А шпакові досить проспівати біля оселі, і ніхто із його родичів не оселиться поряд.
Наприкінці квітня у гніздечку шпачиха кладе п’ятеро-шестеро яскраво-голубих яєчок, удруге – у середині червня. Тато й мама по черзі зігрівають їх своїм тілом 14-15 діб. Щойно з’являються пташенята, у батьків новий клопіт – годувати жовторотиків. Понад триста разів на день батьки приносять корм маленьким ненажерам. А ще шпаки чи не єдині з усіх пернатих піклуються про знезараження своєї оселі – щодня приносять у шпаківню рослини з особливим запахом, якого не витримують пташині паразити. Через три тижні молодь покидає свій будиночок.
Дуже цікаво спостерігати, як батьки виманюють своїх пташенят із шпаківень. Підлетить шпак із гусінню у дзьобі до самісінького вічка, побачать їжу молоді шпаченята, попробують схопити дзьобиками, але де там – шпак відлітає вбік, і доводиться шпаченятам, поборовши страх, вибиратися з домівки. У молодих шпаків буре забарвлення. Батьки день-два годують пташенят біля домівки, а потім вони всі переселяються на луки, поля і там годуються, збираючись у зграйки.
Шпаки – корисні птахи: вони знищують шкідливих комах. Але люблять поласувати й спілими вишнями, черешнями, виноградом та розносять насіння бур’янів, завдаючи шкоди садівникам і городникам. Цьому можна зарадити досить просто: розвішати на гілках новорічний «дощик» і птахи не чіпатимуть ваших ягід.
За поведінкою шпаків, до речі, можна визначити й яким буде літо. Коли птахи селяться у високо піднятих на жердинах шпаківнях, чекай спеки. Коли ж займають лише ті оселі, що сховані в густих гілках, літо буде холодним, з частими вітрами.
Восени шпаки збираються зграями і мандрують відкритими просторами. Перед відльотом кілька днів поспіль самці ранками з’являються біля своїх гнізд і дзвінко співають, ніби прощаючись з рідним краєм.