Є два способи розкриття «справи Ґонґадзе»
«Справа Ґонґадзе» має чимало «білих плям», хоч генпрокурор і Президент України заявили, що її розкрито. На цьому наголошують представники Міжнародної федерації журналістів з Бельгії, Національного об’єднання журналістів Великої Британії, Фундації Ґонґадзе з США та українського Інституту масової інформації (ІМІ), які провели своє розслідування.
Уже після смерті екс-міністра МВС Ю.Кравченка журналісти зустрілися з нинішнім міліцейським міністром Ю.Луценком, генпрокурором С.Піскуном, його заступником зі слідчих питань В.Шокіним та іншими фігурантами «справи Ґонґадзе». «У високопосадовців немає єдиної думки про те, чи вийде слідство на замовників», – вважає директор ІМІ С.Таран. Скажімо, Луценко має сумніви, а Піскун – впевненіший, бо дав зрозуміти, що Кравченко не єдиний, хто міг вагомо свідчити. Однак у законодавстві є колізія: справа вважається розкритою, якщо виявлено вбивць і матеріали передано до суду. При цьому замовники можуть залишитися невідомими.
Журналісти вважають, що до «справи Ґонґадзе» слід долучити й «справу Гончарова». Колишній працівник УБОЗу І.Гончаров, звинувачений в організації «банди перевертнів», у своїх посмертних листах стверджував про причетність міліції до вбивства Георгія. І хоч Генпрокуратура заперечує викладену у листах версію, проте актуальним залишається хоча б те, хто писав ці листи, пов’язував «перевертнів» зі «справою Ґонґадзе», а отже, намагався завести слідство і громадськість в оману. Тим паче, що листи Гончарова і його дивна смерть у СІЗО збіглися у часі з арештом міліцейського генерала О.Пукача, якого нині слідство вважає одним із організаторів вбивства Георгія. «Пукач і Гончаров – дві альтернативні версії слідства. Якщо друга хибна, то хто її розробляв?», – запитує С.Таран. В учасників журналістського розслідування є підстави вважати, що розробниками версії «перевертнів» можуть бути особи, пов’язані з певною партією. Листи Гончарова потрапили до ІМІ через колишню працівницю апарату цієї партії. Після звільнення з ІМІ вона знову «була близькою» до одного з партійців, «навіть їздила з ним на вибори в Мукачеве». Водночас ЗМІ, контрольовані цією партією, найактивніше заперечували причетність Пукача до справи, а наголошували на «перевертнях».
Важливим доказом, на думку журналістів, можуть стати також «плівки Мельниченка». Цікавить не лише їх повний зміст, а й ініціатори, замовники записів. Треба з’ясувати, де плівки нині, хто їх контролює. Адже за допомогою цих записів невідомі особи можуть істотно впливати на політичні процеси, використовувати їх для досягнення власних цілей, шантажувати, маніпулювати тими політиками, хто «під ковпаком» власників цих плівок. А може, вони теж причетні до смерті Ґонґадзе?
Водночас вдова Мирослава Ґонґадзе вважає, що зараз передавати «плівки Мельниченка» до української прокуратури ризиковано, бо «це єдині докази, які ведуть до замовників убивства». Вона пропонує слідчим прибути в США і разом із незалежними експертами дослідити всі плівки, а матеріали розглянути у суді по суті. Мирослава наполягає на терміновому звіті парламентської слідчої комісії Григорія Омельченка, можливо, у закритому режимі. «Дуже багато з того, що раніше казав Омельченко, підтвердилося під час нинішнього слідства», – вірить у обізнаність слідчих-парламентаріїв Мирослава. Вона не зовсім довіряє спікеру, адже на плівках саме голос, схожий на голос Литвина, «підказує Кучмі використати Кравченка» у розправі над опозиційним журналістом.
Окрім виявлення замовників убивства Георгія, журналісти вимагають від генпрокуратури дослідити факти саботажу слідства, приховування фактів злочину. Зокрема знайти людей, які перепоховали тіло тощо. І покарати причетних до цього.
Розмовляючи з журналістами по телефону із США, Мирослава Ґонґадзе зізнається: «Я, напевно, вже ніколи не почуватимуся в цілковитій безпеці. Це вже психічний фактор: надто довго була в небезпеці. Проте маю намір приїхати в Україну».