Як швидко виростають діти, а надто ж чужі. Пам’ятаю Галинку усміхненим темнооким дівчатком із каштановим волоссям і білими бантиками на голівці. Такою вже щирою, чемною була – з усіма у дворі привітається (ми тоді мешкали в одному будинку). Цю щирість, привітність, доброзичливість вона не втратила, не розгубила у великому мегаполісі. Ні тоді, коли навчалася у школі імені Олени Теліги, ні тоді, коли вступила на юрфак КНУ імені Тараса Шевченка. Повільно Галинка з маленького пуп’янка перетворилася...
