Шахрайські кредити заманили за ґрати

Вони мріяли лише про гроші. Великі гроші. Привабливий шелест купюр не давав змоги зупинитися. Навпаки, ще більше розпалював жадібність. Щораз їм хотілося більше. Відчуваючи безкарність і водночас захлинаючись від азарту, не могли зупинитися. Вважали себе невловимими геніями, які вигадали просто блискучу аферу. Однак помилилися. Незабаром їхні дії було розгадано. З’явилося безліч доказів вчиненого шахрайства. Тож їхні руки нарешті заприятелювали з… наручниками.

Перекваліфікувалися… у злочинців

Аби врятувати збанкрутілий бізнес, до якого були залучені усі члени родини, столичні горе-підприємці зважилися на доволі ризикований вчинок – перекваліфікувалися у злочинців.

Фірма, яку заснував 40-річний Костянтин П., відігравала вирішальну роль у махінації. Для здійснення  запланованого злочину потрібні були печатка, посада, юридична адреса, фірмові бланки. Це додавало «справі» солідності та викликало довіру до «підприємливих» людей. Окрім директора, у штаті було ще двоє осіб – дружина Марія і донька Вікторія. Саме ця «трійця» й розробляла шахрайську модель із кредитами. До цього, як вони стверджують, спонукало життя, адже створене ними раніше підприємство було збитковим.

Однак на практиці виходило зовсім по-іншому. На папері підприємство нібито процвітало й всі співробітники отримували гідну заробітну платню – від 13 до 30 тисяч гривень щорічно. Такі неправдиві дані необхідні були Костянтину для отримання в столичних банківських установах споживчих кредитів. Звичайно, якій же людині відмовлять у кредиті, коли вона займає на підприємстві керівну посаду й має високу зарплату? На цьому шахраї й зіграли. У всіх столичних банках напозичалися безліч грошей, переважно – на купівлю меблів. Суми, якими оперували злочинці, були від 6 до 15 тисяч гривень. Загальна ж сягнула 70 тисяч гривень.

 Перш ніж звернутися до банків, шахраї зробили візити до кількох десятків приватних фірм з продажу меблів і навіть комп’ютерної техніки. Домовилися з ними владнати одну делікатну справу. Мовляв, вони бажають «придбати» їхню продукцію. На папері. Фактично ж їм потрібні лише гроші, що надійдуть з банку на розрахунковий рахунок.

Костянтин писав довідки про нараховану заробітну платню як собі, так і дружині з донькою. Далі робили ксерокопії паспортів, копії ідентифікаційних кодів, після чого зверталися до підприємств, де нібито купували меблі та техніку, укладали фіктивні угоди куплі-продажу, брали фіктивні рахунки-фактури. На цих фірмах виписували фіктивні квитанції про сплату ними авансу за меблі. Однак жодних грошей вони не вносили. З цими документами йшли до банку, де писали заяву на отримання кредиту. Як тільки банк переказував кошти, Костянтин їхав на ці фірми і отримував готівку за «вирахуванням» 5-10% від суми.

Коли шахрайське колесо набрало обертів, виникла одна проблема. Банківські установи, аби перевірити достовірність виплати заробітної плати, вимагають у позичальника ще й форму податкової звітності. Спочатку Костянтин зневірився у своїй афері, запанікував, вважаючи, що все марно. Однак, трохи помізкувавши, знайшов таки вихід. Досить простий і, як виявилося, надійний. Костянтин зробив ксерокопію необхідного документа, де була печатка податкової інспекції, а потім вносив туди фіктивні дані.

Фортуна – подружка зрадлива

Дивувало одне: яким чином Костянтин знаходив фірми, що погоджувалися брати участь в афері. Як відомо, подібних оголошень не знайдеш навіть на парканах або стовпах.

Усе було доволі просто. Горе-бізнесмен, на своє нещастя, дізнався про це абсолютно випадково. Якось у розмові з друзями, коли Костянтин скаржився на свою недолю, йому натякнули, що існують маленькі фірмочки, через які робляться великі справи. Повідали тому й про саму схему. Спочатку Костянтин не повірив. Але, залишившись наодинці, пригадав розмову й став обмірковувати, чи вигідна ця афера йому. Зваживши всі «за» і «проти», він вирішив таки вхопити власну «зірку».

Для початку завітав до однієї з рекомендованих фірм. Там поцікавився, чи може «придбати» їхню продукцію. Лише на папері. Людина, з якою він спілкувався, аніскілечки не здивувалася такій пропозиції. Більше того, менеджер пояснив, що за таку послугу фірма претендує на відсоток від суми кредиту. На тому й домовилися. Перший кредит надійшов без жодних проблем. Тримаючи в руках легко зароблені гроші, Костянтин подумав: ось яка вона, фортуна. Далі все продовжувалося за добре відпрацьованим сценарієм. До справи долучилися дружина й донька. Вони також брали на себе кредити, однак із представниками фірм Костянтин домовлявся особисто. А згодом їх так «засмоктала» спокуслива справа, що зупинитися вже не було сили…

Невідомо, яким чином Костянтин планував розраховуватися з банками. Невже сподівався на удачу, мовляв, якось воно буде й, можливо, саме собою вирішиться? А, може, таки хотів розкрутити нарешті свою горе-фірму, заробити багато грошей і поступово погасити борги по кожному кредиту? Тоді він просто мрійник. Хіба не розумів, що ці кредити лише відтягували на якийсь час неминуче покарання? Невже перебував у пастці своєї наївності?

* * *

...Не врятував Костянтин своєї фірми, як, можливо, того хотів. Натомість занапастив себе та зламав долі дружини й доньки. Звичайно, тепер вони розуміють, що накоїли, звинувачуючи в усьому грошову лихоманку. Однак дорого їм доведеться за все заплатити.

– За подібний злочин на аферистів чекає кримінальна відповідальність за статтями 190, 364, 366 та 209 ККУ. За це передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років з конфіскацією майна, – пояснює юрист I класу, старший помічник прокурора Дарницького району Ірина Кривонос. – А посадовим особам фірм-«конвертантів» також не уникнути кримінальної відповідальності. Тож нехай не тішать себе думкою, що таке їм зійде з рук. А банківські установи у таких випадках мають право заявити позов до винної особи про стягнення суми завданих збитків.