Михайло Брайчевський: том І-й
Розпочато видання 10-томного зібрання творів великого історика, мислителя Михайла Брайчевського, який ще за життя став знаковою фігурою своєї доби.
Його книжки «Коли і як виник Київ», «Походження Русі» одразу після виходу стали раритетними. Він продовжив ряд видатних українських учених – Максимовича, Хвойки, Грушевського, Крип’якевича… Сказав своє слово про черняхівську культуру (II-V ст.) як початок слов’янської цивілізації. Розробив концепцію розвитку слов’ян Східної Європи, довів, що нашим предкам належить визначальна роль у становленні Київської Русі.
Він відкрив справжнього князя Аскольда, довів факт: Україна-Русь була охрещена за Аскольда 860 року, на 128 років раніше, ніж стверджує версія Володимирового хрещення.
Брайчевський єдиний з-поміж істориків радянської пори відкрито виступив проти тез ЦК КПРС «До 300-річчя возз’єднання України з Росією» – написав памфлет «Приєднання чи возз’єднання?» І його викреслили з офіційної науки, вчений став безробітним. Нові праці Брайчевського не друкували. А він все працював і працював у «домашній фортеці»…
А на початку 1990-х років Брайчевський – один із найперших професорів Києво-Могилянської академії – видає «Конспект історії України». Свою наскрізну концепцію, яка охоплює історичний процес в Україні – від палеоліту до перебудови. Випускає і «Вступ до історичної науки» – навчальний посібник (курс лекцій, прочитаний у Могилянці).
Чимало праць із багатющої спадщини вченого не побачили світ за його життя.
І ось – у Державній програмі соціально значущих видань – 10-томник Михайла Брайчевського (упорядник – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Юрій Кухарчук). За задумом, до перших п’яти томів увійдуть рукописи, які раніше не видавалися. Це – «Аскольд – цар Київ-ський», «Справа про вбивство Бориса і Гліба», «Русь і Хозарія», «Діккенс: дві таємниці Едвіна Друда» та інші. А VI – Х томи – то перевидання творів історика. Кожен том об’ємний – по
700-800 сторінок.
Перший том уже побачив світ у київському видавництві імені Олени Теліги.
До нього ввійшли дві монографії: «Суспільно-політичні рухи в Київській Русі» та «Історична думка в Київській Русі». Обидва твори – з «шухляди», публікуються вперше. Подається і багато знімків Брайчевського. Друкується покажчик імен.
У ґрунтовній передмові жваво і з любов’ю Юрій Кухарчук розкриває особистість великого вченого, якого вже ніхто «не викреслить із життя, з офіційної науки». Є і посилання на публікацію у «Вечірньому Києві» – «Лондон осмислює Брайчевського і… Київ» (2000 р., №116), де розповідалося про виставку в зарубіжжі його малярських робіт – портретів визначних діячів Київської Русі.
У монографії «Суспільно-політичні рухи в Київській Русі» (датованій 1980-м роком) Брайчевський аналітичним поглядом вводить читача в суспільні процеси і ключові події
усього давньоруського періоду української історії IX – XIII ст. (від постання давньоруської держави з центром у Києві до її падіння під ударами завойовників – татаро-монголів).
Уже побіжний огляд розділів «Утвердження Русі», «Перші Рюриковичі», «Піднесення Київської держави», «Часи Ярослава Мудрого», «Дав-ньоруський ренесанс», «Перед катастрофою» тощо – вражає масштабністю цієї праці. Читаєш – і через сиві століття до нас, сьогоднішніх, стеляться уявні мости: як у суспільстві Київської держави наростали зміни, як у наших предків зароджувався принципово новий світогляд – його Брайчевський називає давньоруським передренесансом, або гуманізмом, ознаки якого з’явилися на Русі на століття раніше, ніж в Італії.
У монографії «Історична думка в Київській Русі» Михайло Брайчевський за писемними джерелами – давньоруськими літописами, життєписною літературою, перекладними творами історичного змісту (а давня Русь мала величезну перекладну літературу, яку одержувала переважно з Візантії) – характеризує світоглядні уявлення і філософські погляди давньоруських мислителів. Історик аналізує основні літературні пам’ятки, що дійшли до нас. Брайчевський переконує, що всі писемні джерела – літописи (які хоч і включають легенди, перекази) і «житія», біографічні повісті та оповідки – описують реальні історичні події. І що більшість героїв билин та легенд мають своїх справжніх історичних прототипів. Ці літературні джерела цінні тим, що подають народну оцінку конкретних подій та постатей. Їхні автори осмислюють саму суть історичного процесу.
Читаючи про далеку минувшину, знайдемо відповіді, зауважує упорядник, на актуальні запитання наших днів. Це справді так. Тож із незгасним інтересом чекатимемо наступних томів.