Швед Нільс – родич нашому Телесику
Саме сьогодні, 16 березня, минає 65 років від дня смерті всесвітньо відомої шведської казкарки Сельми Оттіліани Ловізи Лаґерльоф. Таке повне ім’я письменниці, лаурета Нобелівської премії з літератури за 1909 рік. Найвідоміша її казка – про те, як хлопчик Нільс подорожував із дикими гусьми. Анімаційна версія цього шедевру відома нам із дитинства, але мало хто знає, що підказав цю казку Сельмі Лаґерльоф сюжет української народної казки «Про Івасика-Телесика», яку вона почула в ранньому дитинстві.
І їй няня казки розповідала
«Коли мені було п’ять років, – пише в своїй автобіографічній новелі Сельма Лаґерльоф, – мене спіткало страшне горе. Гіршого, здається, не буває. Померла моя бабуся. До самої смерті вона сиділа в своїй кімнаті на дивані й розповідала нам казки. Розповідала з ранку до вечора – а ми, діти, тихо тулились біля неї й слухали... Пам’ятаю той ранок, коли її не стало. Нам так тяжко було дочекатися, коли цей день скінчиться».
Батьки одразу помітили в своєї доньки обдарування описувати прекрасне, малювати уявні світи, надавати історіям, навіть давно відомим, особливих барв, робити їх реалістичнішими, живішими. Втрата бабусі – свого джерела натхнення, а також найкращого і першого друга – призвела п’ятирічну дівчинку до важкої депресії. Час минав, а вона ніяк не могла звикнути, що старенької більше ніколи не буде. Вирішили найняти няню, яка змогла б хоч у чомусь замінити втрачене.
Найголовніше з того, що вимагалося від неї – це вміти розповідати казки. І казки ці мали бути не «збитими», себто такими, які всі діти знають, а зовсім новими, не шведськими. Батько Сельми, сивочолий відставний офіцер, особисто зайнявся відбором няні. Перебрав він чимало кандидатур, поки не натрапив на таку собі пані Ганну – літню жінку, яка хоч і виглядала іноземкою зі своїм чорним, мов смола волоссям, зате розмовляла по-шведськи без жодного акценту.
І хоча прізвища цієї особи Сельма Лаґерльоф не зберегла, проте не забула в одному зі своїх ранніх романів згадати про неї як про правнучку запорозького козака, який потрапив до Стокгольма із залишками армії Карла ХІІ після сумнозвісної битви під Полтавою. Ця жінка народилась і виросла у Швеції, однак від своєї прабабусі знала чи не більше українських народних казок, ніж до нас нині дійшло. Отож, у тому ж романі Сельма Лаґерльоф необережно зізнається, що серед казок пані Ганни була й одна про хлопчика, якого від відьми порятували дикі гуси.
Географія Швеції – це так прозаїчно
В одному з міських парків Токіо стоїть незвичайний пам’ятник – маленький хлопчик верхи сидить на гусаку. Здогадуєтеся, на чию честь його встановлено? Казкових героїв – Нільса і його друга, гусака Мартина. А чи не варто було б і нам в Києві, чи, може, в Полтаві, вигадати щось подібне, як це зробили зовсім непричетні до теми нащадки самураїв?
Сельма була дуже хворою, через параліч майже не вставала з ліжка. І їй було б зовсім важко, якби не її фантазія. Вона вигадувала казки, віршики, чарівні історії. І в цьому їй допомогла няня Ганна. Дівчинка таки змогла перемогти хворобу, хоча, на жаль, залишилася на все життя кульгавою.
Вона закінчила Королівську вчительську семінарію і стала працювати в маленькому містечку на півдні Швеції. Навчала дітей і писала книжки. Щоправда, писала Сельма Лаґер-льоф спочатку тільки для дорослих. Писала романи, новелли. І хоча вони були дуже серйозними, їх помітили. Уже з першим романом вона перемогла в солідному конкурсі й здобула право на публікацію окремим накладом.
Вельми цікава історія написання цієї казки. Дивно, та «Чудесна подорож Нільса Хольгерссона з дикими гусями по Швеції» задумувалася спершу як… підручник з географії! Річ у тім, що 1902 року асоціація шведських учителів постановила замінити застарілі підручники новими. Сельма Лаґерльоф була і письменницею, і вчителькою, тому цю справу доручили їй. Однак писати просто підручник вона не захотіла і… почала вигадувати казку. Казку про хлопчика, якого за його погану поведінку гном зробив маленьким, як він сам, і якому довелося облетіти всю Швецію, пережити чимало пригод, перш ніж він знову перетворився на нормального хлопчака. Один із епізодів казки, а саме коли Нільс грає на сопілці, рятуючи старовинний замок від щурів, також нагадує епізод із нашої казки. Адже Івасик-Телесик теж мав сопілочку і вигравав на ній, плаваючи в човні.
У цій історії, яка з’явилася аж 1907 року, Сельма, згадуючи казки про Івасика-Телесика, донапридумувала чимало дивовижних пригод. Використала вона також і старі шведські легенди. Казку визнали за казку, а не за підручник. Та Сельмі Лаґерльоф не було чого журитися – вона стає відомою не тільки в Швеції, її перекладають на інші мови світу, друкують практично в усіх країнах Європи.
Нобелівська премія і два диктатори
За рік вона пише ще одну дитячу книжку – «Дівчинка із ферми на болоті», а 1909 року Сельмі Лаґерльоф присуджують Нобелівську премію «як данину високому ідеалізму, яскравій уяві й духовності, які притаманні її творам». Пізніше Сельма писала тільки про рідну провінцію, про Вермланд, будуючи твори виключно на легендах.
Перед початком Другої світової війни в нацистській Німеччині її визнають як «нордичну поетесу». Однак варто було фрау Лаґерльоф допомогти деяким німецьким письменникам та діячам культури порятуватися від переслідувань, як гітлерівські прибічники від неї відреклися. Не можна промовчати й про те, як прикована до ліжка літня жінка знаходила в собі сили допомогти переправитися через Макленбурзьку бухту і заховатися в нейтральній Швеції сотням єврейських родин.
Вражена віроломним початком Другої світової війни, а також агресією росіян у Фінляндії (Зимова війна 1939-40 рр.), вона жертвує свою золоту Нобелівську медаль Шведському національному Фонду допомоги фінам і карелам. Її мета – порятувати дітей розстріляних сталінськими енкаведистами карельських селян. Організовуючи спеціальні експедиції, Фонд допомагає вишукувати цих дітей по густих лісах, у глухих спалених селах. Не дочекавшись до закінчення цієї війни всього двох тижнів, Сельма Лаґерльоф у 81-річному віці після тривалої хвороби помирає.