Стовпи обминаю, бо їм не довіряю
Як ви гадаєте, скільки часу потрібно, щоб полагодити телевізор? Хтось скаже: «День», а хтось – «Два». Не вгадуйте. Чотири! Саме стільки днів поспіль ходив ремонтувати моє «теледиво» майстер, номер телефону якого зірвала зі стовпа на тролейбусній зупинці. О, наші стовпи – суперові рекламні довідники! Чого лишень немає на них, як мовиться, інформація на будь-який смак: від лікування зубів до встановлення броньованих дверей. Деякі фірми не вельми себе розхвалюють, повідомляючи лишень номер телефону та послуги, які надають. Либонь, скупляться на папір. А деякі так розмалюють, так себе розрекламують, що не хочеш, а зірвеш клаптик із номером телефону. Раптом колись знадобиться.
Отож, якось увечері мій телевізор погас і замовк. Господи праведний, як же погано без нього. Надто ж увечері, коли хочеш почути випуск новин. Потерпіли ми день, другий, поки я розпитувала в знайомих, чи не знають вони хорошого телемайстра. І врешті-решт пішла вивчати рекламні оголошення на стовпі біля тролейбусної зупинки. За якусь мить у моїй кишені було кілька папірців із номерами телефонів майстерень із ремонту теле- і відеоапаратури. Отож почала телефонувати. За номером 433-34-14 приємний жіночий голос пояснив, що за виклик майстра треба заплатити 40 гривень і, відповідно, – за вартість деталей. Того ж таки дня в мої двері подзвонив майстер. Швиденько оглянувши агрегат, повідомив: «Ремонт коштуватиме 120 гривень». Ніби й дорогувато, але я погодилася заплатити, лише б телевізор працював. Чоловік закінчив роботу, поклав у кишеню 120 грн. і зібрався йти.
– А де ж гарантійний талон? – поцікавилася я.
– У мене щойно закінчилися квитанції, – люб’язно пояснив він. – У разі чого, ви ж знаєте номер телефону фірми.
І зник за дверима. Недовго тішилася моя сім’я того вечора, бо за дві години телевізор знову погас і замовк. Наступного дня довелося викликати того ж майстра. Прийшов, покопирсався і взяв за роботу 20 грн. Та не минуло цього разу й півгодини, як наш телевізор звично блимнув і погас.
Третього дня майстер повідомив, що треба замінити деталь, яка, зазвичай, коштує 150 грн., але він візьме лише 70. У мене було тільки 68 (дві гривні позичила в сусідки). Але не встиг майстер одягнути куртку, як екран знову погас.
– Завтра заміню ще одну деталь, – сказав він, – але грошей з вас не візьму.
На четвертий день ми дивилися всі випуски новин, але не дуже з того тішилися. Боялися дихнути, чи зайвий раз натиснути кнопку на пульті: а що, коли знову погасне? Гарантійний талон майстер так і не дав.
Про усе це я розповіла керівнику приватного підприємства із ремонту телевізорів, але він навіть не вибачився. Либонь, звик до таких скарг.