Заради дружби узяв вину на себе
Хоч як благала мати сина, уже й очі виплакала, проте він наполягав на своєму. І хоч краялося його молоде серце, а все тіло тремтіло, Микола твердо вирішив: за друга стоятиме горою. І піде навіть у в’язницю, у саме пекло…
Ще змалечку Віталія й Миколу місцеві хлопчаки називали нерозлийводою, бо ж завжди ті були разом. Підтримували один одного в скрутні часи й від усієї душі раділи щонайменшим успіхам. Але, після закінчення школи, шляхи їхні розійшлися. Віталій став курсантом Академії внутрішніх справ, а Микола – навчався в місцевому училищі.
Тепер, зрозуміло, рідше зустрічалися, проте дружба залишалася міцною. Здавалося, хлопці понад усе пишалися цим. Вважали, що нині велика рідкість знайти вірного друга, і вже коли так пощастило, то треба цінувати й оберігати його. Присяглися, що ніколи в житті не розлучаться. Що б не сталося – не зрадять один одного. Заради порятунку товариша готові на будь-які випробування. І от настав день, коли доля вирішила випробувати кожного з них.
Якось друзі йшли вулицею Драгоманова. Назустріч їм йшла жіночка з хлопчиком, який поволі їхав на роликах. Погляд обох зупинився на гарному мобільному телефоні, що висів на шиї перехожої.
Раптом один із друзів, немов звір, кинувся до жінки, зірвав телефон і стрімголов побіг. Другий, нічого не второпавши, кинувся слідом. Налякана жінка намагалася наздогнати грабіжника, але заважав хлопчик, котрий плакав і пручався. Не хотів, аби мама переслідувала поганих дядьків. Жінка стала кликати на допомогу. На щастя, неподалік проходив черговий патруль. Правоохоронці миттю зреагували й затримали злочинців.
– На жаль, такі історії непоодинокі, телефонні крадії скоюють тисячі злочинів, – розповідає старший помічник прокурора Дарницького району Ольга Болдурат. – Мотивація їх майже однакова. Гроші, отримані від продажу вкраденого телефону, грабіжники віком 14 – 30 років витрачають на гральні автомати чи наркотики. Дуже рідко трапляються випадки, коли вкрав, щоб поїсти.
Що ж змусило цих двох юнаків переступити межу дозволеного – незрозуміло навіть для них самих, адже ніколи в житті нічим не були обділені. До наркотиків і гральних автоматів пристрасті не мали. Виховувалися в забезпечених сім’ях, де неабияк піклуються про своє чадо. Уперше в житті зважилися на злочин, а чому – пояснити не можуть. Можливо, від розбещеності й бажання пізнати, як гострі відчуття лоскочуть нерви? А, може, над ними позбиткувався сам дідько? За таке затьмарення доведеться заплатити дорогу ціну. До речі, Віталій це збагнув раніше, адже зрозумів, що не зможе довчитися в академії. Почав шукати вихід із скрутної ситуації. Про Миколу подумав так: йому все одно нема чого втрачати, тому, можливо, нехай викручується сам. Викликав на відверту бесіду друга, і, зі сльозами на очах, нагадавши про дитячу клятву, попросив врятувати його й узяти вину на себе, а він, звичайно, цього ніколи не забуде.
Анітрохи не вагаючись, Микола погодився принести себе в жертву заради дружби. І вже згодом на лаві підсудних стверджував, що злочинний задум був саме його, а товариш про це нічого не відав. Чому біг за ним, мабуть, просто за інерцією. Хоч і не крав, але впевнено всіх переконував у цьому. Лише материнське серце знало, що то брехня. Не соромлячись присутніх, вона благала сина сказати правду. Однак Миколка мовчав, хоча його обличчя зраджувало: у душі відбувалася справжня боротьба. Мабуть, любов до матері поступалася дружбі.
Віталій тримався спокійно, навіть дещо зверхньо. Він був упевнений у відданості друга. Знав, що той його не підведе, і вірив, що вдасться вийти сухим із води. Найімовірніше, подальша доля друга його мало турбувала.
Але друзі не передбачили однієї дуже важливої подробиці. Потерпіла вказала на справжнього злочинця. Зі сльозами на очах вона казала, що на все життя запам’ятала вираз його обличчя...
– Така лють і ненависть була на обличчі хлопця. Навіть на дитину, яку тримала за руку, не зважив, – розповідала вона.
Попереду – довгі судові засідання, на яких відкриється правда. Але одне зрозуміло: ці юнаки однією помилкою, несвідомим вчинком понівечили своє життя. Як складуться їхні подальші долі – невідомо, та серце ще довго щемітиме від зневіри у свої ідеали. Адже надзвичайно боляче усвідомлювати, що один друг топить іншого…