Батько в плахті

Від давніх давен, можливо, від самого матріархату, коли жінка була головним годувальником у сім’ї, в наших предків склалася традиція шанобливого ставлення до неї. Ми не знаємо, чи було за тих давніх часів спеціальне свято жінки, але з прийняттям християнства 17 грудня відзначався День святої Варвари. Усі хатні роботи виконували чоловіки: прибирали оселю, готували їсти, годували дітей, мили посуд тощо. Жінки, вставши вранці й умившись, вдягалися у святкове вбрання, й ходили одна до одної в гості або гуртом з піснями гуляли по вулицях, площі чи в лісі.

Щоб не забруднити одяг при хатній роботі, чоловіки змушені були вбиратися в жіночу плахту (рід спідниці) і підперізуватися фартухом. Звідси пішов жартівливий вислів: «Один той день, що батько в плахті», тобто робити щось незвичне, чудернацьке.

Коли жінки поверталися з гуляння, чоловіки – кожний свою – зустрічав при відчинених воротах, кланяючись, запрошував до двору, відчиняв перед нею хатні двері, чемно просив сідати на покуті. На застелений гарною скатертиною стіл ставив перед нею різні святкові страви, уклінно просив частуватися. По обіді жінки знову збиралися і гуляли до пізнього вечора.

По глухих кутках України цей звичай тримався мало не до XX століття. Але з часом, коли чоловіки все більше захоплювали владу в сім’ї, а також під впливом російського побутового укладу, в якому жінка вважалася людиною другого сорту, часто була упосліджена, у нас День святої Варвари поволі перестав відзначатися.

Непогано було б його тепер відновити.