Коли душа знаходить душу

Обговорення та рецензування творів, висунутих на здобуття Національної премії імені Т.Г.Шевченка, добігає кінця. Хто переможе в творчому змаганні – передбачити надто важко. У номінації письменства майже всі твори рівнозначні: двохтомник Михайлини Коцюбинської «Мої обрії», роман Марії Матіос «Солодка Даруся», поетичний літопис Петра Перебийноса «Чотири вежі», низка повістей Галини Тарасюк  та літературне дослідження Михайла Слабошпицького «Поет із пекла».

Комітет із найвищої премії України заздалегідь звернувся до творчих закладів культури та мистецтва і широкої громадськості з проханням взяти участь у публічному обговоренні. І що ж? Відгукнулися здебільшого київські письменники та окремі журналісти.

Нещодавно в київському Клубі бібліотекарів, що активно працює під керівництвом столичного Будинку письменників та Публічної бібліотеки імені Лесі Українки, відбулася творча зустріч із відомим художником Валерієм Франчуком. У списку митців-претендентів він представлений серіалом живопису «Плоди саду людського», а його персональну виставку відкрито в залах «Українського дому». Виставка багата, розмаїта, колоритна. Тут є картини, що вражають нас глибоким соціальним  змістом, філософським розумінням сув’язі природи і людини: «Душа криниці, забутої людьми», «Чумацький шлях», «Лебедина вірність», «Зацвіла стара груша», «Батькова рілля» та інші. Пейзажі Франчука тривожні, іноді страшні. Під ними можна  б записати болючий рядок із поезії незабутнього народного поета Василя Симоненка: «О земле з переораним чолом!» Тут чоло – батьківська натруджена земля, рідне поле у глибоких зморшках-борознах. Франчукове небо – теж чоло, високе й світле, сумовите.

Після перегляду виставки між художником та бібліотекарями зав’язалася щира і тепла розмова. Своє захоплення талантом Франчука висловили люди, котрі здавна розуміють емоційну мову художника. Серед них – завідуюча методичним кабінетом  бібліотеки імені Лесі Українки Ольга Романюк, організатор масової роботи Голосіївської ЦБС Зоя Логвиненко, заввідділом бібліотеки імені Самеда Вургуна Галина Кисла та інші. Звертаючись до них зі словами вдячності, Валерій Франчук повторив своє давнє творче кредо: «Я творю для того, щоб люди не забували, що в нас є душа». До цього я додав би відомі і мудрі слова із російської класики «Душа обязана трудиться».

Микола СОМ, завідувач сектором популяризації літератури Публічної бібліотеки імені Лесі Українки