Без дому, та не без надії
Є певна символіка і соціальна вмотивованість у тому, що саме напередодні 8 Березня в Києві переймалися долею жінок без певного місця проживання.
Ще 2001 року в столиці почалася робота над впровадженням нової послуги в системі соціального захисту міста – соціальної реінтеграції таких жінок. Головний принцип цих зусиль вбачали в індивідуальному підході та активізації потенціалу і можливостей знедолених жінок для вирішення їх проблем, відновлення здатності до забезпечення себе та повернення до більш упорядкованого життя в суспільстві. Цю ідею покладено в основу спільного нідерландсько-українського проекту «Реінтеграція бездомних жінок у Києві». Згідно із цим поектом у Пущі-Водиці було відкрито Центр соціальної адаптації для жінок, які не мають певного місця проживання.
У центрі діють програми психологічного розвантаження, служби відновлення втрачених документів, сприяння працевлаштуванню, навчання швейної справи та користування комп’ютером. Тут надають медичну допомогу, пропонують активне дозвілля. Віднедавна на базі центру створено професійний швацький цех, щоб дати жінкам можливість здобути професію, а згодом і працевлаштуватися.
На початку своєї роботи центр мав багато обмежень: його послугами могли скористатися лише ті, які мали попередню прописку в Києві, працездатного віку, без дітей тощо. Жінка мала прийти з висновком медичного обстеження про відсутність у неї інфекційних хвороб, алкогольної чи наркотичної залежності та психічних розладів. За таких умов центр був напівпорожнім – «ідеальних» підопічних мало. Багато з тих, хто сюди звертався, «губилися», чекаючи результатів медичного обстеження. Приблизно через рік після відкриття центру нове керівництво ухвалило рішення скасувати цілу низку обмежень, і центр запрацював ефективно.
І все ж бути повністю задоволеним зусиллями центру з надання допомоги знедоленим жінкам начальник Головного управління соціального захисту населення КМДА Сергій Бичков поки що не може: «На жаль, перебування в центрі соціальної адаптації пішло на користь не всім жінкам. Майже у половині випадків соціальні працівники відчували небажання клієнток докладати зусиль, аби змінити своє життя. Але половина таки змогла влаштуватися на роботу, дехто відновив стосунки з ріднею, кілька жінок навіть вийшли заміж».
* * *
За статистичними даними, серед київських бездомних переважають чоловіки – 63,9 %, жінки становлять 36,1 %. Основна кількість безпритульних належить до найбільш працездатного та репродуктивного віку (30-49 років). Здебільшого вони мають повну загальну середню або професійно-технічну освіту. Цікаво, що кожен п’ятий з опитаних здобув вищу освіту. Більшість втратили роботу в 1998-2000 роках.
Лише п’ять відсотків відповіли, що їх влаштовує таке соціальне становище і вони не прагнуть його змінити. Значною є і частка песимістів, які вважають, що змінити на краще їхню долю вже неможливо. Основна ж частина бомжів хотіли б змінити свій спосіб життя в найближчі рік-два.